БОРУ, БУРУ (труба) – мідний духовий музичний інструмент, поширений у всьому світі як оркестровий, сольний та ансамблевий. В історичних джерелах згадується про існування труби ще за часів різних стародавніх цивілізацій, що використовується як сигнальний інструмент аж до XVII століття нашої ери. У період середньовіччя таку саму функцію виконувала і в Україні. У різних народів її називають тромпет, труба, трумбет, тромпет, тромба, трумба.
До ранніх згадок про існування в Криму різних типів бору (труби) відносяться записи в Codex Cumanicus. У цій історичній пам’ятці, який відображає багато аспектів кримськотатарського життя, значиться музичний інструмент Бургу. Тюрколог XIX століття В. Радлов знайшов у «Codex Cumanicus» його під назвою Бургу перекладає німецькою мовою як Tромпете (труба). У період Кримського ханства Бору під різними модифікаціями використовувався у військово-музичних оркестрах “Мехтер”. Виконавець на цьому інструменті називався «борузан». У нотатках турецького мандрівника XVII століття Е.Челебі згадуються труби під назвами «труби Афросіяба» та «труби Іфендіяра».
До ранніх згадок про існування в Криму різних типів бору (труби) відносяться записи в Codex Cumanicus. У цьому історичному пам’ятнику, який відбиває багато аспектів кримськотатарського життя, значиться музичний інструмент Бургу. Тюрколог 19 століття В. Радлов знайшов у «Codex Cumanicus» його під назвою Бургу перекладає німецькою мовою, як Tромпете (труба). У період Кримського ханства Бору під різними модифікаціями використовувався у військово-музичних оркестрах Мехтер. Виконавець на цьому інструменті називався «борузаном». У нотатках турецького мандрівника 17 століття Еге. Челебі, згадуються труби під назвами «труби Афросіяба» та «труби Іфендіяра».
Художні та виконавські можливості інструменту розширилися, починаючи з середини XIX століття, коли було винайдено вентильний механізм, і труба набула хроматичного звукоряду. Тип бору, який ми знаємо сьогодні, у культуру кримських татар поступово став проникати з XIX – початку XX століття, причому процес проходив легко.
У кримськотатарських музичних колективах бору замінив народні духові інструменти, що поступалися йому і силою звучання та технічними можливостями. Першими виконавцями були музиканти, які раніше служили у кінних ескадронах армії Російської імперії. На афіші концерту від 5 листопада 1909 року можна прочитати програму Хору трубачів кримського кінного полку, що включає як кримськотатарську народну музику, так і твори В. Моцарта, Ж. Бізе, Ш. Гуно та інших. Цей факт свідчить про високий виконавчий рівень кримськотатарських трубачів у складі оркестру.
Після закінчення терміну військової повинності, солдати, що повернулися в повсякденне життя, привозили з собою музичні інструменти і продовжували своє виконавське мистецтво у сфері народної музики. Як наслідок кримськотатарські ансамблі народної музики включали борузанів до своїх складів. У цей час починає формуватися репертуар для бору із зразків музичного фольклору. У ньому знайшли місце такі мелодії, характер і форма яких органічно поєднувалися з тембром та особливостями артикуляції інструменту. Сьогодні складно уявити звучання таких мелодій як “Карли боран”, “Чакил таш”, “Пешраф”, “Бахчисарай долуси”, “Багъчасарай хайтармаси” та інші без тембру бору.
Історія розвитку гри цьому інструменті залишила імена деяких музикантів, чиє виконавство було гідно оцінено народом. Серед тих, чиї імена збереглися в різних джерелах, можна назвати А. Менакай, Х. Бекіров, І. Черкез, Р. Кадиров, Е. Камбуров та багато інших. Сучасними майстрами виконання народної музики є І. Іпекчієв, Р. Алієв, А. Алядінов, Е. Халілов, А. Меметов, Д. Османов та інші.