Даре – старовинний кримськотатарський музичний ударний інструмент. Під різними назвами й модифікаціями він набув значного поширення в музиці народів, що мешкають на території Середньої Азії, Кавказу, Близького Сходу, Туреччини, Балканських країн, які зазнали впливу арабо-перських культур. Із кримськотатарським даре суголосні інструменти як-от: дойра, дайра, деф, дап, дяф, гавал. Слово «даре» дійшло до нас із перської мови доісламського періоду. Спорідненим кримськотатарському даре є бубон – інструмент доволі розповсюджений в українському музично-виконавському мистецтві.
У традиційній музиці кримських татар даре використовувався у складі різного роду ансамблів і ритуальних дійств. Наприклад, разом із двома зурнами і давулом він був учасником ансамблю «давульджилар». Він служив ритмічною оздобою в ансамблі «индже саз такъымы», до складу якого також входили сантир, кеманче і саз. Окрім того, музичні колективи, що супроводжували ритуали кримських дервішів, не могли обійтися без даре.
У повсякденному житті, за відсутності акомпанементу іншими інструментами, даре використовувався як супровід під час співу. До прикладу, А. Вадзинська, описуючи життя кримських татар у XIX столітті у своїй книзі «В гостях у татар», розповідає про сцену виконання дівчатами пісень під акомпанемент даре: «В руках однієї з них був величезний бубон… Всі почали співати. Одна заспівувала і била у бубон – у такт пісні».
За описом Ю. Шерфедінова, кримськотатарський даре – це інструмент, виготовлений з вузького обідка, на який з одного боку натягнута мембрана з баранячої, козячої або риб’ячої шкіри. На обідку вирізані отвори, куди вставляються невеликі мідні тарілочки, що доповнюють звучання мембрани дзеленчанням. Інструмент тримають між великим і вказівним пальцями лівої руки, спираючись на додаткову точку опори – великий палець правої руки. Звуки утворюються ударами долоні правої руки на сильних долях, а ударами пальців правої і лівої рук заповнюють час слабких долей у музиці.
Водночас, на полотні німецького художника XIX століття Вільгельма Кізеветтера “Хода з одягом нареченої на кримськотатарському весіллі” можна побачити ще один спосіб видобування звуку на даре – через удар калатайлом.
У деяких зразках фольклору даре відводиться провідна роль, коли оркестр замовкає в загальній паузі. У цей момент дареджі проявляє власну артистичну й технічну віртуозність, спонукаючи і себе, і ансамбль до подальшого виконання. Таке часто буває при виконанні творів «Къарлы боран» і «Чакъыл таш».
У XX столітті даре використовувався в концертній практиці професійних музичних колективів та у складі ансамблів весільної музики. Поступово, разом із давулом, даре почала витісняти ударна установка, що зайняла їхнє місце у весільній музиці. Одначе даре не зникла цілковито із практики весільних церемоній. Музиканти використовували і досі використовують його під час ритуалу, коли наречена залишає батьківський дім, а також, коли молодят зустрічають у домі нареченого. У концертній практиці даре використовує фольклорний ансамбль «Кирим». Сьогодні є майстри, які виготовляють даре. Серед них Ресул Халілов і Расім Юнусов.
Імена виконавців, і минулих часів, і теперішніх, прикрашають музичне і виконавське мистецтво кримських татар, продовжуючи традиції гри на цьому інструменті. Серед них: Сулейман Уста, Ібрагім Патлак, Мемет Аширов, Енвер Шерфедінов, Юсуф Сулейманов, Ділявер Куртмеметов, Марлен Халілов та багато інших.