ДАВУЛ – старовинний кримськотатарський ударний музичний інструмент. Під різними назвами і модифікаціями набув значного поширення у музиці народів, що проживають на території Середньої Азії, Кавказу, Близького Сходу, Туреччини, Балканських країн. В українській музичній культурі існують споріднені з давулом інструменти під назвами «тарабан» і «турецький барабан».
У народно-виконавському мистецтві кримських татар відомі два види давула: чубукли давул і зіллі давул. Судячи з відомих сьогодні історичних описів і документів, вони з’явилися у Криму в різний час. Найраніші відомості маємо про чубукли давул, що має такий вигляд: обабіч широкої дерев’яної обичайки натягнуті різні за товщиною мембрани з телячої шкіри. Натягування здійснювалося за допомогою мотузки, що проходила крізь отвори обідків (каснаків), на яких закріплені обидві мембрани. На деяких давулах обідків не було, тож мотузка проходила крізь отвори, зроблені безпосередньо на мембранах давула. Виконавець бив по товстій мембрані важким чокмаром, а по тонкій – легким чубуком. Зазвичай чокмар відбивав сильні та відносно сильні долі або синкоповані ритми. Разом із цим, на слабких долях чубуком музикант виконував ритмічні фігурації, засновані здебільшого на імпровізації виконавця. Того, хто грає на давулі, називають давулджи.
Любов кримських татар до давула яскраво виражена у фольклорних творах. До прикладу, в одній з емігрантських народних пісень XIX століття були такі слова: «Кетеджекмиз Къырымдан, эй яр, давулсуз той-дай». Ті, хто вимушено залишили Батьківщину, порівнювали Крим без кримських татар із весіллям без давула. У пісні з весільного обряду «Сагъыр бою» теж є слова, пов’язані з давулом: «Тешик давул, чонтукъ зурна, бу не керегим тою».
В історичних джерелах давул згадується в контексті військового оркестру, де наявні кілька десятків інструментів. Про це у своїх записках свідчить знаменитий турецький мандрівник XVII століття Е. Челебі. Водночас давул був безпосереднім учасником ансамблів під назвою “давулджилар”, до складу якого входили 2 зурни, давул і даре. Згодом зурни замінили на трубу, кларнет, а також додали скрипки. Ансамблі в такому складі звучали на народних гуляннях і традиційних весільних обрядах. П. Дудоров, описуючи життя кримських татар, назвав ще один варіант музичного ансамблю, де виконавці грали на скрипці, зурні, дарі та давулі.
Чубукли давул у музичному мистецтві кримських татар побутував аж до другої половини XX століття. Після цього настав час використання в ансамблях іншого виду давула – під назвою зіллі давул. Він відрізнявся від першого вбудованою однією тарілкою у верхній частині інструмента, по якій виконавець бив другою тарілкою, підв’язаною до лівої руки. Права рука давулджи чокмаром відбивала сильні долі такту. У практиці весільних музикантів давул використовували аж до середини 80-х років XX століття.
Нині у складі оркестру фольклорного ансамблю “Къырым” використовують зіллі давул, утім, періодично замінюють його чубукли давулом. В історії кримськотатарського народно-виконавського мистецтва залишилися імена Муртаза уста, Варі уста, Алі уста, Мемет Аширов. Із середини XX століття і пізніше, традиції виконання на давулі продовжували музиканти як-от Расім Мустафаєв, Ділявер Халілов, Репан Аблялімов, Енвер Сеїтумеров (Озенбаш). Серед сучасних виконавців на давулі слід назвати Рустема Зіядінова, Айдера Какуру, Нафе Бекірова.