ДУМБЕЛЕК – старовинний кримськотатарський ударний музичний інструмент, що складається з двох парних литавр. Витоки появи цього інструменту і використання його у світовій музичній практиці сягають глибокої давнини. Згідно різних історичних свідчень, він є нащадком Аравійської нагари. Під різними назвами і модифікаціями цей інструмент набув широкого розповсюдження в музиці народів, що проживають на території Кавказу, Близького Сходу, в Єгипті, країнах Магрибу, Балканського півострова, в Туреччині.
Думбелек можна зустріти під назвою думбек, тарбука, донбек, тонбак, думбай, дарбаки, дебулак тощо. В українській музичній культурі існує споріднений із думбелеком інструмент під назвою тулумбас. Основна функція їхнього використання – військовий сигнальний інструмент.
У Кримському ханстві думбелек використовувався як сигнальний інструмент придворної варти. Його звуки супроводжували різні розпорядження й накази володарів, їхні виїзди зі свитою та військом. Такі функції виконував великий думбелек, у який грали два виконавці.
В історичних джерелах, що відображають повсякденне життя кримських татар, думбелек можна зустріти під назвою литаври. Скажімо, відомий мандрівник XVII століття Е. Челебі залишив цікаву згадку про думбелек: “Спочатку вдарили у барабани на боці ханського війська, і за законами чингізидів заграли Афрасіабові труби, Іскандерові барабани, Джемшидові зурни, барабани шаха Хушенка, литаври хаканові, цимбали царя Дарія; всі воїни припали до голів коней, і татарське військо двома колонами рушило на поле доблесті. І стали вони під покровом прапорів”.
Мандрівник XIX століття О. Брум, розповідаючи про військовий побут правителів Кримського ханства, писав: “У таборі створюють музику на литаврах і піднімаються лише після начальника”.
Докладний опис думбелека залишив дослідник кримськотатарського фольклору Я. Шерфедінов у своїй праці “Звучить хайтарма”: “Думбелек – це парні литаври у вигляді двох горщиків різних розмірів, на відкритих сторонах яких натягнуті мембрани з волового міхура, риб’ячої або козячої шкіри. Корпус виробляють із глини, яку потім обпалюють. Мембрани натягують за допомогою перехресних ремінців… Удари по мембранах здійснються витесаними з дерева паличками. Оскільки розміри горщиків різні, думбелек видає два звуки – низький і високий… У народній практиці користувалися думбелеком невеликих розмірів…”.
Підтвердження того, що думбелек використовували в народному повсякденні, в ритуалах і обрядах кримських татар, можна побачити на картинах XIX століття, написаних німецьким художником Вільгельмом Кізеветтером. Картини називаються “Бійцівський поєдинок на кримськотатарському весіллі” і “Хода з одягом нареченої на кримськотатарському весіллі”. На цих полотнах зображені думбелеки, дещо інакші, аніж описані Я. Шерфедіновим.
На жаль, ми не маємо відомостей про конкретних виконавців, що грали на цьому інструменті. Думбелек вийшов з практики і не використовується кримськими татарами. Спроби його відродження обмежились виготовленням думбелека, але у виконавській практиці цей інструмент не застосовують.
Один із майстрів гончарного мистецтва, Рустем Скибін, здійснив спробу виготовити цей інструмент.