КЕМАНЕ – струнно-смичковий інструмент. Прародителями кемани були стародавні смичкові інструменти різних країн, що у виконавській практиці вертикально розташовувалися на колінах виконавця: казахський кобиз, арабський ребаб, іспанська фідель, кеманче та інші. Як відзначають дослідники, кемане із сучасним зовнішнім виглядом у кримських татар з’явився приблизно на початку XVIII століття, у той час коли в Європі мав уже широке поширення. У народно-виконавському мистецтві українського народу кемане під назвою скрипка так само зайняла міцне місце і використовується в ансамблевій практиці.
Інструмент має чотири струни, налаштовані по квінтах. Однак на кримськотатарському кемане лад доводилося змінювати в залежності від музики, що виконується. Прикладом цього може бути налаштування струн перед грою награшу-імпровізації «Тим-тим». Звук ділиться на три основні теситури з відповідними тембрами для кожної: у нижній густій, у середній м’який і світлий у верхній. Виконавець підборіддям притискає інструмент до лівої ключиці, а в правій руці тримає яй (смичок), за допомогою якого витягує звук, проводячи ним по струні. У кримськотатарському традиційному виконанні було кілька способів тримання інструменту під час гри. Поряд із прийнятим в академічній практиці існував інший: частина кемане, де знаходиться нижній поріжок, упирається в ліву грудину виконавця, при цьому верхня дека спрямована не вгору, як прийнято у класичних музикантів, а під кутом нахилу більш ніж 45 градусів.
Ще один спосіб утримання зафіксований на картині «Святкування кримськотатарського весілля», створеної художником XIX століття Вільгельмом Кізеветтером. На ній зображений ансамбль весільних музикантів, серед яких два кеманеджі (виконавці на кемане), що тримають інструменти у вертикальному положенні, подібному до гри на кеманче.
У широкому значенні відповідаючи естетичним уявленням та звуковому ідеалу кримських татар, кеман утвердився в побуті народу і знайшов відображення в його фольклорі. Так інструмент часто згадується в піснях різних жанрів: історичних, наприклад «Кара кератим» («кемане, даре чалдирип, чикъкътым йолга»), любовно-ліричних, наприклад «Есмам» («кемане чала-чала, есмам, аг’ирди пармак’лам»), жартівливих «Чинлар» («кемани чала-чала, чикътим бір індже дала») та інших зразках.
У народній інструментальній музиці кримських татар історично визначився репертуар, закріплений виключно за кемане. Як приклад можна назвати вищезгаданий награш-імпровізація «Тим-тим», Так’сім (імпровізація, що виконується на початку весільного вечора), вступні розділи та інтерлюдії у широких розспівних та протяжних піснях. М. Шевляков у «Кримській Азії» (1909 р.) дуже точно характеризує звучання кемане в руках кримських чингінє: «І раптом у самий розпал безшабашної удалині скрипка старого цигана починає стогнати і плакати … Все разом змовкає і прислухається до якоїсь жаби , душу, що роздирає піснею. Бахчисарайські меломани такі переходи люблять, і цигани вміло їм догоджають».
Як бачимо, цей уривок підтверджує поширену думку і про те, що на кемане, крім кримських татар, так само часто грали кримські цигани. Історія залишила нам імена чудових виконавців, серед яких Чубар Аріф Мемет, Чубар Болат, Яш Болат, Решад Рефатов, Аппаз.Меджид, Мурадасил Байрам, Амза Меметов, Енвер Шерфедінов, Шевкет Асанов. Сьогоднішній цех кеманеджилер пишається майстрами народної музики Ділявером Бекіровим, Рустемом Куртмеметовим, Ельмаром Зіядіновим.