САНТИР – старовинний струнно-ударний музичний інструмент сімейства хордофонів. Основний спосіб видобування звуку – удар двома паличками (токъмакъ) по натягнутих струнах, розташованих горизонтально над декою. Про його давнє походження свідчить зображення музикантів, що грають на схожих інструментах, розташоване як фрагмент малюнка на вазі, якій шість тисяч років, знайденій на території Стародавнього Шумеру. За іншою версією, походження сантира пов’язують з інструментом жетіген, що зустрічається в Центральній Азії.
Доволі поширеною щодо розповсюдження сантира є думка вчених, які наполягають на його перському походженні. Упродовж історичного розвитку інструмент став символом і надбанням культур багатьох народів Кавказу, Середнього і Близького Сходу, Азії, Центральної та Східної Європи. Через приналежність до різномовних культур, інструменти роду сантир відрізняються за назвою: сальтеріо, янгим, йоочин, хім, чамбал, цимбали та інші.
До особливостей, що відрізняють ці інструменти, можна віднести розміри, кількість струн, налаштування, розміри молоточків та розташування інструмента в руках виконавця. За свідченням істориків, в Україні музичний інструмент із роду сантир посідав вагоме місце в народно-інструментальному виконавстві, а починаючи з XVII століття набув широкого застосування і став доволі популярним, закріпивши за собою назву цимбали.
Простежити за історичними документами точну появу сантира у музично-інструментальному мистецтві кримських татар на разі неможливо. Проте, по крихтах, вчені знаходять відомості про побутування сантира в Криму.
Наприклад, спираючись на джерело Özdem (2010), І. Заатов наводить цитату, де йдеться про сантир в судових записах Карасубазара за 1682 рік. У деяких писемних джерелах середньовіччя, де згадано музичні інструменти кримських татар, сантир часто називають цимбалами. Скажімо, посол Великого князівства Литовського, Міхалон Литвин (XVI ст.), перераховуючи інструменти ансамблю музикантів у період Сахіб Герая I, згадує цимбали.
У книзі турецького мандрівника Е.Челебі (XVII ст.) сантир описано під назвою «цимбали царя Дарія». Якщо зважити на роки правління царя Дарія, що припадають на період 522-486 рр. до нашої ери, то можна припустити доволі давню появу сантира в Криму. Відомості про те, що сантир належить до «найбільш ранніх» кримськотатарських інструментів можна знайти у працях науковців, зокрема – фольклористів.
М’якість і ніжність звучання сантира в середньому регістрі, яскравість, притаманна звукам високої теситури, густина в нижніх струнах, історично визначили місце інструмента у традиційному кримськотатарському ансамблі «индже саз такымы». Поруч із ним звучали саз, кавал, даре і думбелек. Про це у своїй статті пише композитор і фольклорист початку XX століття Асан Рефатов. Сфера використання інструменту не обмежувалася родинними і побутовими традиціями. За свідченням Е. Челебі, «цимбали царя Дарія» звучали у ратній музиці – поряд із трубами Афросіаба, барабанами Іскандера, зурнами Джемшида, барабанами шаха Хушенка. Одним із перших описав сантир у кримськотатарському народно-виконавському мистецтві Я. Шерфедінов. За його відомостями, розміри інструмента можуть варіюватися. Описаний ним сантир має пласку трапецієвидну форму і дерев’яний корпус. Довжина основи 750 мм. і 800 мм., а ширина – 370 мм.
У деці інструмента містяться резонаторні отвори. Металеві струни, натягнуті паралельно до основ трапеції, налаштовуються в унісон – по три в кожній групі. Їхня кількість варіюється від 16 до 24. У кримськотатарській музиці використовувався хроматичний лад. Під час гри інструмент розташовували на колінах або на столі.
Серед відомих виконавців на сантирі, історія кримськотатарського музично-інструментального мистецтва початку XX століття зафіксувала імена Мамута Рефатова, Сейдамета Кезлевлі та Еміралі Емірова. Ім’я останнього було нещодавно виявлено серед архівних матеріалів дослідником кримськотатарської музики Рефатом Іззетом.
Унаслідок трагічних історичних подій, які пережив кримськотатарський народ, були втрачені як інструменти, так і традиції виконавства на них. Починаючи з 1990-х років, сантир почав знову поступово входити у музично-виконавську сферу кримських татар.
Нині в Криму використовуються два види сантира: іранський (поширений в Ірані й Туреччині) і сантир-прима (популярний в Україні та Білорусі). Завдяки створенню фольклорного ансамблю «Къырым» на сантирі протягом тривалого часу грав Рустем Зіядінов. У 2001 р. він також грав у складі ансамблю народних інструментів у Театрі мініатюр (Бахчисарай), створеному режисером Ельмаром Аблаєвим. Від 2002 року, при кафедрі музично-інструментального мистецтва розпочалася активна робота зі створення оркестру кримськотатарських народних інструментів. На цьому шляху, в різні роки, на сантирі грали Рустем Комурджи, Арсен Селімов, Айдер Абсеїтов, Мамут Суфянов. У структурі першого кримськотатарського телеканалу АТР існував ансамбль народних інструментів, де на сантирі грали Джеміль Каріков і Алім Шаіпов.