САЗ – струнно-щипковий музичний інструмент, який здавна поширений у багатьох народів Близького Сходу, Азії, Кавказу, Південно-Східної Європи. Як зазначають дослідники, слово “саз” застосовувалося як загальна назва для щипкових інструментів типу лютні сімейства тамбурів, а характерною особливістю зовнішнього вигляду цих інструментів є довга шийка з грушоподібним корпусом. Поряд з цим констатується, що «кримськотатарський саз, як і турецький саз, і споріднена йому баглама – це «духовні» спадкоємці давньотюркського інструменту кобуз, згадуваного в тюркському епосі…». Саз, на якому грали кримські татари, і споріднені йому інструменти української культури так само мають спільне коріння походження, яке бере початок від давньотюркського кобузу і належить до типу лютні сімейства тамбурів.
У кримських татар широкого поширення саз набув внаслідок впливу турецької культури періоду Османської імперії. Народ Криму прийняв саз і опанував його у своїй музичній практиці нарівні з традиційними інструментами, що існували на той час. Чисте і дзвінке звучання з багатством обертонів, викликане м’якою атакою звуковидобування, органічно увійшло в духовно-естетичну систему світосприйняття народу та відображення ним навколишньої дійсності у творчості. Підтвердженням любові до нього є багато зразків фольклору кримських татар, де часто згадується назва інструменту.
Етнограф початку XX століття А. Кончевський описуючи саз, що існував у Криму, дає такі дані: «Саз» нагадує подовжену мандолину з грифом більше аршина. Випукла частина «сазу» дві чверті завдовжки, з 12 струнами. Грають на ньому особливим пір’їнкою «тазіяни». Видозміни «сазу» були поширені у двох видах: «булгарія» – 8-ми струнний, і «баглама» – 5-ти струнний».
У фольклорному збірнику Я. Шерфедінова також є описи характеристик даного інструменту: «Саз – струнний щипковий інструмент із глибоким грушоподібним корпусом та довгою шийкою. Виготовляється з горіхового або тутового дерева. Шия саза – пряма, з тильного боку закруглена – має від 10 до 14 ладів.
Саз використовувався як інструмент у складі музичного колективу, так сольного виконання. Він був учасником традиційного ансамблю «Індже саз такими» («Ансамбль ніжних інструментів»). Як сольний інструмент, саз відомий у творчості кримськотатарських ашигів. Його м’яке звучання в акомпанементі органічно поєднувалося з їхньою ліричною поезією.
Поступово, до ХХ століття саз став зникати з народного побуту, а після 1925 року, як зазначають дослідники, інструмент перестав бути широко використовуваним. Старовинні фотографії констатують факт наявності саза у складі Ансамблю пісні та танцю кримських татар та в ансамблі «Хайтарма». Після повернення кримськотатарського народу з місць посилання включення саза до новонародженого фольклорного ансамблю «Кирим» знаменує початок періоду відродження виконавства на цьому інструменті. На початку 2000-х років саз був включений до складу ансамблю традиційної музики «Макам» (керівник Д. Каріков), а також до студентського оркестру кримськотатарських народних інструментів кафедри музично-інструментального мистецтва КІПУ.
У кримськотатарській музичній культурі відомі імена виконавців на сазі: Кадир акай, Емірвелі Киршавджи, Мамут Рефатов, Мемет Арсланов. Сьогодні серед кримськотатарських музикантів саз стає популярним. Він звучить у руках Д. Карікова, Р. Халілова, Е. Абкаїрова, М. Абдураїмова, А. Усеїнова, Р. Кадирової.