ТІЛЛІ КАВАЛ – кримськотатарський музичний інструмент, що належить до найдавнішого класу духових інструментів, а водночас – до класу поздовжніх, але свисткових флейт. Різні види і модифікації тіллі кавалу зустрічаються у багатьох країнах Сходу, Азії, Кавказу і Балканського регіону. В Україні спорідненим із тіллі кавалом інструментом є українська сопілка. Хоча, поряд із нею в українських інструментальних ансамблях можна було зустріти й інструмент під назвою «кавал».
Цей інструмент відрізняється від тільсіз кавалу наявністю вставленого або вирізаного свистка у верхній частині трубки. При цьому, в якості додаткового засобу для звуковидобування використовується атака язиком виконавця. На передній стороні є шість або сім ігрових отворів, а на задній – один.
Кримськотатарський тіллі-кавал виготовлявся з деревини й очерету. У фольклорному збірнику Ю. Шерфедінова описані два види тіллі кавалу: дерев’яний інструмент називається «кавал», а очеретяний – «камиш-кавал». Дерев’яний має «карлючкувату головку з отвором для свистка». Очеретяний інструмент у верхній частині «має природну глуху перегородку (вузол)» з виїмкою для одинарної очерету.
Поряд з цим в історичних джерелах є зображення інших типів кавалів, поширених у Криму. Зовні вони відрізняються від описаних Ю. Шерфедіновим. Наприклад, полотно «Вид на татарське село Ускут», написане у 1804 році Омеляном Корнєєвим (1780-1839), зображає пастуха, який тримає в руках кавал. Ще один інструмент бачимо на малюнку (фрагмент) зі сцени запису кримськотатарського музиканта етнографом А. Кончевським.
Тіллі кавал, на відміну від тільсіз кавалу, має істотно легше звучання. Він виконував функцію сольного інструменту як в ансамблевому, так і в індивідуальному виконавстві. Дані про причетність тіллі кавалу до майстерної гри пастухів можна знайти в різних історичних джерелах.
Скажімо, у Г. Радде (XIX ст.) можемо прочитати: «Набагато приємніше слухати дзвінку сопілку пастуха, коли заходить сонце. Північна сторона Кримських гір змінюється з помаранчевої на червону, а потім на чудову фіолетову; у повітрі – тиша, долини поринають у сутінки, і на них наповзає вечірній туман. Тоді дзвінко і жваво звучить пастухова сопілка (аналог тіллі кавала – Р. К.), надаючи вечірнім годинам особливого шарму».
Любов кримських татар до кавалу легко знайти як у фольклорних творах, так і в індивідуальній художній творчості письменників. Серед відомих прикладів народних пісень з кавалом пов’язані композиції «Дриль-дриль къавалым», «Дертли къавал». Як бачимо, письменники Бекір Чобан-заде (вірші «Яз акъшамы, уй алдында», «Яныкъ къавал»), Ешреф Шем’ї-заде (збірка «Къавал»), Юсуф Болат (прозові твори «Туфанда къалгъан къой сюрюси», «Къойсуз чобан»), Юнус Теміркая (вірш «Къавал чалсанъ») частину своєї творчості присвятили цьому прекрасному інструменту.
Історія зберегла малу кількість імен виконавців на тіллі кавалі, які внесли свій вклад у виконавське мистецтво кримських татар. За непідтвердженими даними, на кавалі вміли грати зурначі Куртумер уста і Болат уста. Більшу частину свого музичного життя присвятив сцені виконавець на кавалі Мемет Абібуллаєв. У наші дні на тіллі кавалі грають Енвер Сеїтумеров (Озенбаш), Руслан Чир-чир, Алім Куртмеметов.