ТІЛЬСІЗ КАВАЛ – кримськотатарський музичний інструмент, представник найдавнішого класу духових, що відноситься до класу поздовжніх флейт. Питання походження інструмента досі залишається відкритим. У різних модифікаціях і формах має доволі широке географічне поширення. У Японії тільсіз кавал відомий під назвою сякухаті, у Татарстані і Башкирії – курай, у Казахстані “сибизги”, в Україні – “флояра”.
Станом на сьогодні нам бракує докладних відомостей про побутування у кримських татар тільсіз кавалу, адже збереглися лише короткі згадки. Через це доволі складно однозначно визначити всі сфери його застосування. Водночас досі в науковому обігу відсутній конкретний термінологічний апарат, що стосується назв інструментів. А за типологічними найменуваннями не завжди можемо точно визначити, про який із видів кавала йдеться в описах.
Динамічна шкала звучання тільсіз кавала свідчить про велику ймовірність його включення у невеликі ансамблі, що виконували обрядову й повсякденну народну музику. У «Кримській Азії» («Бахчисарайські враження»), виданій 1909 року, автор М. Шевляков вказує: «…скрипка старого цигана починає стогнати і плакати. За нею слідує флейта. Усе разом змовкає і прислухається до якої-небудь жалібної пісні, що роздирає душу». Судячи з опису характеру музики, в ансамблі звучав тільсіз кавал.
Згодом, коли відбулися зміни у складах ансамблів, а провідне становище посіли гучніші за звучанням інструменти, сфера застосування тільсіз кавала обмежилася індивідуальним виконанням у побуті та середовищем пастухів. Про використання тільсіз кавалу пастухами дізнаємося зі статті А. Кончевського, в якій він зазначає, що на початку ХХ століття «в горах Криму, на Яйлі, чути ‘ховал’ (сопілку пастуха). Давніший вид ховалу був без вставного язичка, а виконавець – ховаліст – замінював його власним язиком». Отже, автор визначає цей інструмент як вівчарський. Аби зберегти його від негативного впливу природного середовища, вівчарі зазвичай носили інструмент за пазухою чи у спеціально виготовленому чохлі.
Тільсіз кавал – це наскрізна порожниста трубка без вставного звуковидобувального пристрою, тому звук витягується струменем повітря, що формується особливою дихально-губною технікою виконавця. За допомогою цієї техніки виконавець міг регулювати тональність звучання, що забезпечувало інструменту органічне вплітання у склади різних ансамблів.
Зовні та за способом звуковидобування тільсіз кавал нагадує споріднений йому інструмент під назвою ней. Однак у положеннях губ виконавців є відмінності. Губи, у того, хто грає на тільсіз кавал, набувають форми літери U. Звуковидобування без використання язика і регулювання виконавцем потоку повітря надає звучанню особливої самобутності й тембрально-динамічного розмаїття.
Тільсіз кавал може бути виготовлений з дерева або очерету. Передня частина інструменту має 6-7 отворів, а на тильній стороні традиційно вирізали один. Через свою нескладну конструкцію тільсіз кавал належить до більш раннього виду кавалів, що їх які використовували кримські татари.
Нині важко визначити, хто з відомих виконавців грав на тому чи іншому інструменті. Проте є низка музикантів минулого і сьогодення, чиї імена увійдуть у музичне мистецтво кримських татар. Серед них Мемет Абібуллаєв, Енвер Бекіров, Енвер Сеїтумеров (Озенбаш), Алім Куртмеметов.