КЕМАНЧЕ – загальна назва групи споріднених старовинних струнно-смичкових музичних інструментів, поширених у Середній Азії, Кавказі, Близькому та Середньому Сході. За системою класифікації музичних інструментів, створеної Хорнбостелем-Заксом, кеманче знаходиться в групі струнних смичкових інструментів і стоїть поряд з арабським ребабом, українською лірою та гудком, казахським кил-кобузом, понтійською лірою та багатьма іншими. Термін кеманче запозичений з перської мови. Їм називали невеликі інструменти, на яких звук витягувався за допомогою смичка. Разом із цим, залежно від локальних традицій, географічного розповсюдження, конструктивних особливостей були й інші назви. У кримських татар під терміном кеманче могли значитися різні інструменти підгрупи смичкової, схожі за принципами звуко вилучення, тримання, фактурного викладу музики.
У середовищі кримськотатарського народу широкого поширення кеманче набула в епоху правління династії Гераїв. З найдостовірніших джерел, яким можна довіритися і говорити про функціонування кеманче в кримськотатарській культурі, відомо про такий її різновид, як Караденіз кеманче (вона ж Понтійська ліра). Мистецтвознавець М. Єсипова стверджує, що «саме понтійську ліру кримські татари (принаймні з кінця XIX – початку XX ст.) називають словом «кеманче», і саме цей інструмент входить у традиційний кримськотатарський ансамбль».
Ще один різновид кеманче, що існувала в період Кримського ханства і пізніше – Перська кеманче. Її зображення розміщено у фольклорній збірці Я. Шерфедінова «Звучить кайтарма».
Дослідники кримськотатарського інструментарію у своїх працях вказують на ще один вид кеманчі, що існувала в Криму. Інструмент зображений на гравюрі німецького художника кінця XVIII та початку XIX століть Крістіана Гейслера. Перебуваючи у Криму з 1793 по 1794 роки, К. Гейслер у вигляді гравюр зображував різні сторони життя кримських татар. Точна назва цього інструменту досі залишається загадкою. Є припущення, що він прийшов до Криму з Азії чи Кавказу.