1. Формування на кримському півострові нового етносу – кримських татар
Найпоширеніший стереотип, який довгий час панував як в історичній літературі, так і в суспільній свідомості, полягав у тому, що кримські татари прийшли на півострів із «монголо-татарською ордою», що вторглася на Причорноморські землі ще у XIII столітті.
Такий міф з’явився одразу після анексії Криму Російською імперією у 1783 році, культивувався різними істориками імперії та подавався як безперечна істина.
Насправді ще в XI столітті – із опануванням кримських степів половцями – почався процес асиміляції залишків місцевого населення, переважно тюркського, із новими господарями. Окремішності кримських половців сприяла географічна ізоляція півострова від інших великих кочовищ у Придніпров’ї. Монгольське вторгнення у середині XIII століття принесло спільноті кримських тюрків лише правлячу династію – нащадків Чингізхана (аналогічні процеси відбувалися по всій Євразії). Як писав арабський автор Аль-Омарі, «у давнину ця держава була країною кипчаків, але коли нею заволоділи татари, то кипчаки зробилися їхніми підданими.
Потім вони змішалися і поріднилися з ними, і земля взяла гору над їхніми природними і расовими якостями, і всі вони стали подібними до кипчаків». За Залишки кріпосного валу Ор-Капу пів століття іслам став для Кримського улусу Золотої Орди державною релігією, остаточно відділивши його населення від християнських та язичницьких сусідів. Так постало ядро нового етносу, пізніше названого кримськими татарами.
Вже після виникнення Кримського ханату інші народи півострова частково навернулися на іслам та перейняли від сусідів кримськотатарську мову і звичаї. Так нащадки середньовічного населення гір: греки, готи, алани та інші – увійшли до складу нового народу. На південному березі цей шлях пройшли чимало переселенців з Європи та Кавказу.
Такий довгий і непростий шлях формування кримськотатарського народу зумовив появу в ньому щонайменше трьох великих субетносів: степових ногаїв, гірських і передгірних татів і південнобережних ялибойлю.