Тема 1. Військові дії на півострові в 1941–1942 рр.

Вторгнення нацистської Німеччини стало несподіванкою для керівництва СРСР. Домовленості про ненапад, дружбу та взаємодопомогу, привітальні телеграми, якими обмінювались Гітлер і Сталін, – усе було перекреслене вранці 22 червня 1941 року, коли німецькі війська атакували кордони СРСР. Вони здійснили бомбардування декількох населених пунктів, зокрема Севастополя.

Для Німеччини оволодіння Кримом відкривало можливість контролювати Чорне і Азовське моря, наблизитися до нафтоносних районів Кавказу та здійснювати постійний політичний тиск на Румунію, Туреччину і Болгарію. Півострів є добрим і зручним плацдармом для базування авіації. Тому захопленню Криму в планах німецького командування відводилось особливе місце.

Вже з перших днів війни там почалась мобілізація до Червоної армії.

До початку липня 1941 року добровольців у Криму було близько 10 тисяч, а всього протягом перших місяців війни було мобілізовано і відправлено на фронт 93 тисячі осіб.

У серпні-листопаді на півострові додатково були сформовані чотири Кримські дивізії народного ополчення. Всього до 1 листопада було мобілізовано приблизно 160 тис. кримчан, з яких 30 тис. складали кримські татари. Популярне обвинувачення, нібито 20 тис. кримськотатарських дезертирів залишили лави Червоної армії у перший рік війни, цілковита вигадка. Прифронтове розташування півострова потребувало створення в містах і районах винищувальних батальйонів – воєнізованих добровольчих об’єднань громадян для охорони важливих об’єктів і боротьби із диверсантами. Розпочалась евакуація населення, обладнання, підприємств, худоби.

У серпні 1941 року було сформовано 51-у окрему армію для оборони Криму. Вона у Кримській оборонній операції (18 жовтня – 16 листопада 1941 р.) стримувала 11-у армію Вермахту на Арабатській стрілці, Чонгарському перешийку, Ішуньських позиціях, південному березі Сиваша, а потім – на Керченському півострові.

Севастополь захищала евакуйована з Одеси Приморська армія. Уже в листопаді 1941 р. радянські війська були змушені залишити півострів. Такий стан справ менш за все був зумовлений відсутністю особистої мужності радянських солдатів. Основна причина невдач – непідготовленість керівництва СРСР до війни. Окрім того, передвоєнні репресії щодо командного складу знекровили армію.

Ось як змальовує у своїх спогадах події першого етапу боротьби за Крим рядовий 51-ї армії, кримський татарин Абдураман Барієв. Його свідчення дає чітке уявлення про рівень підготовленості армії і про те, в яких умовах опинились люди, котрих кинули у м’ясорубку війни: «У всьому батальйоні придатних до роботи було роздано 18 гвинтівок. Інші 700 солдатів з батальйону стояли перед німцями з лопатою і киркою… Спротив був марним… На Кримському фронті радянська армія розсипалась. Солдати або загинули, або потрапили в полон. Невелика частина перебігла до партизанів у ліс».

А ось як оцінив поразку 51-ї армії заступник командувача П. Батов: «Її можна звинуватити у багатьох смертних гріхах: Крим ми не втримали. Однак потрібно сказати і наступне: ця армія, створена поспіхом, погано озброєна, впродовж тридцяти чотирьох днів стримувала одну з кращих армій гітлерівського вермахту. Німці понесли великі втрати, а головне – було виграно час для

евакуації в Крим одеської групи військ, без чого навряд чи була би можлива довготривала оборона Севастополя». Це той рідкісний випадок, коли оцінки рядового і генерала збігалися. Загальна кількість радянських військ на півострові становила понад 235 тис., втрати склали 48 тис. загиблими і 65 тис. полоненими. В середині листопада німці заволоділи всім півостровом за винятком Севастополя.

Щоб допомогти обложеному місту, з 25 грудня 1941 по 2 січня 1942 рр. радянські сили здійснили десантну операцію, яка завершилася відвоюванням Керченського півострова.

Успіх Керченсько-Феодосійської десантної операції надихнув Ставку Верховного головнокомандування і командування Закавказського фронту. Було прийнято рішення провести повномасштабну операцію зі звільнення Криму. 2 січня 1942 р. Ставка затвердила план такої операції і дозволила перекинути в Крим ще одну армію. Проте нові сили не було забезпечено підтримкою тиловихструктур. Постачання морем здійснювалось повільно. 18 січня під ударами супротивника 44-а армія залишила Феодосію і перейшла на Ак-Монайський перешийок.

Командуванню не вдавалось налагодити регулярне постачання війська. Через бездоріжжя шляхи стали непрохідними. З великими труднощами продовольстводля військ переправлялось морем зТаманського півострова. Генеральний штаб пропонував Сталіну евакуювати війська з Криму, становище яких, через повне вичерпання місцевих ресурсів, стало нестерпним. Але Сталін вимагав іти у наступ.8 травня 1942 року зненацька для військ Кримського фронту німецька армія перейшла в наступ. Головний удар німців припав на одну слабо навчену дивізію. Авіація супротивника паралізувала зв’язок. Керування військами Кримського фронту було повністю порушено. На третій день супротивник відрізав шляхи для відступу основних сил.

За 12 днів фронт перестав існувати. Із 250 тис. радянських бійців28 тис. загинуло, а 170 тис. потрапило в полон.

Велика поразка радянських військ на Керченському півострові поставила в безнадійне становище захисників Севастополя. Гарнізон оточеного міста стійко тримався до кінця червня 1942 року.

Коли Ставка Верховного головнокомандування дозволила евакуювати війська, було вже надто пізно. На літаках і у підводних човнах вдалось вибратися лише керівництву, а основна маса була віддана в руки ворогу. Ще протягом тижня після евакуації командування у місті тривали жорстокі бої.

Упродовж оборони Севастополя – від 30 жовтня 1941 року до 4 липня 1942 року – загинуло 156 тис. його захисників і не менше 90 тис. потрапили в полон. Кримський півострів майже на два роки був окупований німецькими військами.