Тема 8. Політичні процеси, виклики перед кримськотатарським рухом у 2000-х рр.

За часів президентства Л. Кучми політика щодо кримських татар зводилася, переважно, до формату розв’язання економічних проблем та часткового задоволення культурних потреб. Натомість більшість політико-правових питань найчастіше залишалися поза увагою. Доказом є процес ухвалення Закону «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою», який мав окреслювати статус таких осіб та визначати принципи державної політики щодо них. Його було ухвалено ВР України ще 24 червня 2004 р. 310 голосами. Проте президент повернув документ на доопрацювання, до якого тоді у парламенті так і не повернулися. Пізніше версію цього законопроєкту було ухвалено тільки після 2014 р.

У 2002 р. Меджліс утворив політичний союз із виборчим блоком «Наша Україна», проєвропейські та євроатлантичні цінності якого відповідали традиціям кримськотатарського національного руху.

Кримські татари підтримали Помаранчеву революцію.

Проте після 2004 р. діалог центральної влади та Меджлісу був кволим. Рада представників кримськотатарського народу при президенті у повному складі не зустрічалася з главою держави з 2004 р. до 2009 р., а реалізація державних економічних програм з облаштування депортованих та їх інтеграції в українське суспільство відбувалася надто повільно.

Після перемоги В. Януковича у 2010 р., відбулася фактична ревізія і цієї політики стосовно до кримських татар. Указом президента від 26.08.2010 р. делегування кримськими татарами своїх представників до Ради при президенті було замінено призначенням їх адміністрацією. Протягом цих років і кримська влада використовувала різні формати співпраці з кримськими татарами поза Меджлісом, створюючи різноманітні структури з лояльних, приміром – Раду аксакалів кримських татар.

На тлі згортання європейської інтеграції в 2013-2014 рр. Меджліс підтримав Революцію гідності, чимало кримських татар були на Майдані. Після ухвалення ВР репресивних законів 16 січня Р. Чубаров сказав, що в Меджлісі, «усвідомлюючи свою відповідальність за долі всіх людей, що проживають в Криму, за мир і спокій на півострові», докладуть всіх зусиль для того, щоб запобігти сповзанню України до диктатури.

На тлі розгортання проросійських та антимайданних настроїв кримською політичною верхівкою, в Меджлісі констатували, що «вся відповідальність за кровопролиття і насильство в країні цілком лежить на органах влади, чия непослідовність у зовнішній політиці та репресивна політика стосовно учасників мирних зібрань послужили причиною масових виступів громадян України як у Києві, так і в багатьох областях України».