Тема 2. «Кіммерійці, таври, скіфи»

За наступні 25 тисячоліть в Криму існували і зникли десятки
археологічних культур – як суто півострівних, так і спільних для
Європи, – однак їхні самоназви нам невідомі. Їх позначають за характерними особливостями, наприклад катакомбна культура, або
місцем знахідки – киїк-кобінська культура.
Першим народом, відомим у Криму за іменем, були кіммерійці.
Найвірогідніше, цей народ склався на Алтаї і в ІХ ст. до н.е. рикочував до Східної Європи, зокрема і Криму. Вони не жили у поселеннях і навіть не ділили землю поміж родами, а переміщалися за своїми стадами на сотні кілометрів.
Кочівники-кіммерійці навчилися мистецтву виготовлення залізних предметів (перш за все зброї). З цієї пори найбагатшими стають могили воїнів, хоча в кіммерійському суспільстві були і досить
заможні люди більш «мирних» професій.
Цей войовничий народ здійснював походи в Центральну Європу, а згодом – на Близький Схід. Кіммерійці билися в кінних загонах, в яких панувала залізна дисципліна. Напевно тому кіммерійці, озброєні кращою на ті часи військовою технікою, могли успішно мірятися силами з арміями таких великих держав стародавнього світу, як, наприклад, Ассирія.
Яку спадщину залишили після себе кіммерійці? Передовсім, завдяки їхньому активному кочовому способу життя на території Криму і Північного Причорномор’я поширювалися нові знаряддя, інструменти. Хоча кіммерійці і не винайшли нові технології кування сталі, цей народ зумів запозичити їх у передових цивілізацій тієї епохи і поширити на території кримського півострова.
У середині VII ст. до н. е. кіммерійські племена почали залишати
землі Північного Причорномор’я і Крим, під тиском скіфів перебираючись у Закавказзя.

Таври – це перший корінний народ Криму, який склався у передгір’ях у VIII ст. до н.е. із місцевих племен та переселенців з Північного Кавказу. Межі розселення цього народу першим позначає Геродот. Він зазначав, що поселення таврів займали частину степу у напрямку Євпаторії, усе передгір’я, гірські й південні прибережні території. Звичайно, площа заселення змінювалася, але не суттєво.

Щоб краще розібрати життя таврів і розвиток цього народу, слід розділити їх на певні періоди: ранній, середній та пізній.
«Ранні таври» займалися переважно землеробством і рибальством. Про це можна говорити, розглядаючи знахідки того періоду – гарпуни, мотики, зернотерки. Померлих ранні таври ховали в кам’яних ящиках, що нагадують дольмени, але без класичного круглого вхідного отвору в одній зі стін. В один ящик таври могли поміщати померлих неодноразово, іноді зустрічаються парні (чоловік і жінка) поховання. Крім цього, до кінця раннього періоду в похованнях все частіше зустрічаються залізні вироби.
«Середні таври». Раніше згадуваний Геродот вказує, що таврські племена у V ст. до н. е. очолювалися «царями». Археологи стверджують, що так звані «середні таври» зміцнили зв’язки з
представниками інших народів і держав, наприклад, з грецькими
колоністами. Часто при розкопках виявляли знахідки з бронзи, нерідко зустрічається грецький посуд, браслети, кільця, ланцюжки,
багато бронзових наплічників, бронзових і залізних частин кінської
упряжі, залізних мечів.
Якщо «ранні таври» жили переважно в будинках зі стовповою конструкцією, обплетених лозою і обмазаних глиною напівземлянках, то «середні таври» будували однота двокамерні будинки. У селищах таврів непоодинокими були гончарні печі, системи водовідвідних каналів. Уже до кінця «середньої пори таврів» з поховань померлих зникають вироби із бронзи, змінюючись залізом. Крім цього, з’являється дивовижно витончена гладенька без орнаменту кераміка – ще одне свідчення грецького впливу.
Ближче до V століття до н.е. змінюється і територія розселення таврів. Одна із головних причин – натиск скіфів, через який таври залишають степ. Близько III століття до н.е. таври вже будують укріплення для захисту від постійних атак з боку кочівників.
Хоча не можна стверджувати, що таври і скіфи завжди ворогували. Навпаки, можна віднайти відомості про ситуативні, але повноцінні військові союзи – спільні виступи таврів і скіфів проти військ ворога.
Коли мова заходить про пізніх таврів, то варто відзначити, що саме в
цей період таврська культура досягла найвищого розвитку. Таври, які проживали в кримських горах, були переважно скотарями, а жителі степових селищ продовжували землеробський спосіб життя. У приморських селищах таври були майстерними рибалками,
полювали і на дельфіна.
Особливу роль в культурі таврів відігравав собака. На сьогодні кістки
собак знайдені в різних поселеннях таврів. Можна стверджувати, що цій тварині явно надавалося більш магічне, ніж господарське значення. Кістки собак археологи виявили і в зернових
ямах Інкермана і Карасубазара – у той період собаки повинні були охороняти урожай і благополуччя таврського народу.
Чому ж зникли таврські племена на кримській землі? Під кінець
своєї історії таври відчували тиск як від скіфів, так і греків та римлян.
З іншого боку, твердження про те, що зовнішні вороги повністю винищили цей народ, є сумнівним. В останні століття до н.е. античні
автори говорили вже про тавро-скіфів. Саме тому вчені дотримуються припущення про асиміляцію таврського народу в Криму.
Можна впевнено сказати, що таври залишили свій слід і в культурі народів Криму. Десятки скіфських, грецьких селищ були закладені на фундаменті таврських городищ і фортець. Охрещені таври вже у нашу еру вливалися до спільнот грецьких міст.

На півострів скіфи проникли у VII ст. до н. е. Етнічно це були
групи і племена, що говорили кількома несхожими мовами, переважно – іранського походження. В період заселення, що тривав
досить довго, вже можна було розрізнити «скіфів-кочівників» і
«царських скіфів»; останні мешкали в Криму.
Кочове скіфське об’єднання на території сучасної України було
настільки потужним, що на початку VI ст. до н. е. змогло зупинити
військо персидського царя Дарія.
У III ст. до н. е. у Великій Скіфії трапилась якась катастрофа,
внаслідок чого територія зменшилася до двох-трьох осередків, одним з яких був Крим. Тут пізні скіфи частково перейшли до землеробства і розпочали будівництво міст. Почала стрімко розвиватися і їхня культура.
Новою столицею Кримської Скіфії стало поселення в самому «серці» Криму, на місці сучасного Сімферополя. Нова столиця, яку греки називали Неаполем (на жаль, скіфська назва до нас не дійшла), не випадково була заснована в Салгірській долині.

Уступи білокам’яних плато робили фортечні споруди майже
неприступними, поруч були джерела чистої води, і, головне, місто стояло на перехресті основних торгових шляхів Криму: від Перекопу – до Херсонесу і від Феодосії і Пантікапея – до Керкинітіди і Калос Лімену.
Яким був побут скіфів? Потрібно відзначити, що на чолі племен
стояли вожді (їх також називали царями), основну масу становили рядові кочівники, були і раби.
Однак ні за часів Геродота, ні пізніше рабство не було розвинене,
відігравало в економіці другорядну роль, як і взагалі у кочових суспільствах. Сама ж кочова економіка багато в чому визначалася
географічним середовищем проживання.
Кримські скіфи досить швидко оцінили благодатний кримський
клімат і родючий ґрунт. Вони розводили овець, свиней, бджіл, зберігаючи і традиційну прихильність до конярства. Завдяки активному розвитку землеробства, продукція стала об’єктом торгівлі із сусідніми народами. Так, скіфи вивозили зерно, шерсть, мед, віск, льон. Купці Неаполя вели торгівлю між Північним Причорномор’ям і Грецією, вони вивозили кримський хліб навіть у порти Мармурового і Середземного морів. Як не дивно, але колишні кочівники стали настільки майстерними мореплавцями, що іноді становили конкуренцію грекам. Напевно тому в цей період Чорне море називали Скіфським.
Завдяки розвитку торгівлі, в скіфському суспільстві з’явилися
багаті купці, і земельні магнати, і численні жебраки-селяни, а на вершині суспільної піраміди, як і раніше, стояли скіфські царі.
Культура скіфського Криму багато в чому розвивалася завдяки
великому впливу грецької цивілізації. Якщо раніше скіфи-кочівники «мандрували» по степах, то пізніше осіли, заклали ряд міст,
які в майбутньому стали культурними столицями скіфів. Історики
відзначають своєрідну «культурну» революцію в VI ст. до н. е. Поховання скіфських царів перетворюються в багаті зібрання грецьких та іранських творів мистецтва, дорогоцінної малоазіатської зброї, предметів античного культу і побуту. Звичайно, це був результат греко-скіфських відносин і духовного взаємозбагачення.
Поступово складалася не запозичена, а власна скіфська культура.
Якими ж були характерні особливості скіфської культури? У Криму, наприклад, працювало чимало ювелірів, греків за походженням, але їхні вироби мали інші, суто скіфські стилістичні особливості. Тут, як не дивно, більш тонка техніка опрацювання деталей, помітна навіть в монетах; інша релігія принесла із собою і цілі сюжетні жанри й, головне, нову символіку.
Кримська Скіфія стала настільки потужною, що зуміла завоювати усі грецькі території на західному березі півострова, і лише втручання могутньої Понтійської імперії у 110-107 рр. до н.е. вберегло від цього Херсонес. Потім і самі скіфи опинилися у залежності від Боспорського царства. З півночі їх тіснили сармати. На початку ІІІ ст.

Неаполь загинув під ударами кочових аланів, а вцілілі скіфи швидко
розтанули у хвилях Великого переселення народів.