Початок масового повернення кримських татар наприкінці 80-х – на початку 90-х рр. ХХ століття припав на період розпаду Радянського Союзу та здобуття Україною незалежності.
«Ті, хто повертався на початку 1990 рр., прибували до Криму в розпал сепаратистських домагань проросійських сил Криму. Останні розглядали численних новоприбулих кримських татар, які були переважно переконаними прихильниками української державності, як додатковий тягар і як нових політичних опонентів», – ця характеристика одного зі звітів ОБСЄ 2013 р. розкриває тенденції кримського життя в 90-ті рр. та пізніше.
12 лютого 1991 р., коли Україна ще була радянською республікою, її Верховна Рада своїм рішенням утворила Кримську АРСР у складі УРСР. Рішення відбулося на підставі референдуму, який пройшов у Криму 20 січня.
Створення кримської автономії представниками тодішньої комуністичної більшості не викликало підтримки кримських татар. Вони практично не впливали на процеси формування автономії, яка була, фактично, створена за територіальною ознакою предКрим і кримськотатарський народ у незалежній Україні (1991–2014 рр.) ставниками проросійської та прокомуністичної більшості. Позиція кримських татар, яку висловлювала Центральна Рада Організації кримськотатарського національного руху (ОКНР) на початку 1991 р., проголошувала, що на споконвічній території кримських татар було створено ще одну «російськомовну республіку» і це автоматично порушує права корінного кримськотатарського народу.
ОКНР підтримувала ненасильницькі, мирні засоби діяльності спрямовані на відновлення прав кримських татар у процесі повернення, мала стійкі зв’язки з національно-демократичними силами в Україні. Мустафу Джемілєва та В’ячеслава Чорновола, лідера Народного Руху України, поєднувала спільна історія та дружба ще з часів радянських таборів. Кримські татари пам’ятали про українця Петра Григоренка, радянського генерала, який за радянських часів виступав на їхній захист. Повертаючись, кримські татари називали в Криму вулиці його ім’ям.
Політичні лідери кримських татар активно та системно підтримали проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 р. Учасники регіональної конференції делегатів ІІ Курултаю кримськотатарського народу, що відбулася
24 листопада 1991 р., звернулися до співвітчизників із закликом підтримати на референдумі Акт про проголошення незалежності України, а на президентських виборах – проголосувати за кандидата від демократичного блоку.
Історія повернення кримських татар тривала вже у незалежній Україні.
СРСР, де-юре відповідальний як за ганебну депортацію, так і за вирішення проблем репатріації й облаштування, перестав існувати. Українська держава докладала зусилля для повернення та облаштування кримських татар, цей процес був складним та довготривалим і супроводжувався численними політичними кризами. Ці кризи поглиблювалися через вплив проросійських політичних сил в Україні та російського керівництва. Кримські татари займали проукраїнську позицію.
Водночас офіційний Київ часто не діяв проактивно, рішення щодо облашту вання кримських татар приймалися після виникнення конфліктів, а діалог з лідерами кримськотатарського руху відбувався спорадично. Українсько-кримськотатарському діалогу заважали економічні проблеми, нерозуміння кризової ситуації, в якій опинилися кримські татари, радянські стереотипні уявлення сталінської доби, домінування комуністичної партії в органах центральної влади в Києві на початку та в середині 1990-х. Негативно впливала на ситуацію подекуди відверта антикримськотатарська політика місцевої регіональної кримської влади та розпалювання істерії у ЗМІ.