Тема 2. Окупація Криму

Потрясіння, шок, сум’яття переживали кримчани, раптово опинившись віч-на-віч із ворогом.

Прихід німців на територію Кримського півострова супроводжувався терором, убивствами мирного населення, вилученням продуктів харчування, одягу, всього необхідного. Право розстрілу надавалось кожному німецькому військовослужбовцю, оскільки, згідно з розпорядженням Гітлера, із солдатів і офіцерів знімалась відповідальність за поведінку стосовно до населення захоплених на Сході районів.

2 грудня 1941 р. у Багерівському протитанковому рові неподалік Керчі було розстріляно понад 7 тисяч мирних жителів – переважно євреїв та кримчаків [етнічна група євреїв, які проживали в Криму і говорили на кримчакському діалекті кримськотатарської мови. – Г.Б.]. Терористичні операції проти населення проводились гітлерівцями регулярно. Люди виявились «замкненими» на Кримському півострові, ставши заручниками. Наріман Мамутов свідчив: «Німці боялись партизанів, і, щоб проїхати через ліс, із нас робили живий щит, їхали за нами в кінці обозу». Цивільне населення було змушене відповідати не лише за свої дії, але і за операції радянських партизанів – нерідко після їхніх нападів нацисти у відповідь спалювали навколишні села.

Насилля було не єдиним методом, який використовували окупанти. Правильніше говорити, що окупаційна політика німців була політикою батога (терору) і «пряника» – вони шукали союзників серед усіх прошарків населення і національних груп, дозволяючи створення національних комітетів, які опікувалися школами, театрами та споживчими кооперативами.

В окупованому Криму нацисти намагались встановити попередній – добільшовицький порядок. Крим став чимось на кшталт Таврійської губернії, яку було розбито на повіти, згідно з дореволюційним поділом; а викладання в школах проводилось за дореволюційними підручниками.

Роль головного пропагандиста окупаційних військ виконувала преса. Найбільш впливовою і масовою газетою нової влади був «Голос Криму», видавцем якої виступило Сімферопольське міське управління. Редактором став Олександр Булдеєв, перший номер газети вийшов 12 грудня 1941 року, а останній – 4 квітня 1944 р. В газеті публікувались матеріали про військові дії, перемоги німецької зброї, «нове життя» в Криму.

У січні 1942 року вийшов перший номер газети «Азат Кирим» («Вільний Крим») кримськотатарською мовою. Тут публікувались матеріали про вербування добровольців із кримських татар у німецьку армію, про сталінські репресії в 1920-1930 рр.; були і літературні сторінки. Останній номер газети датовано квітнем 1944 року.

Кримськотатарське суспільство в цей період ідеологічно було не однорідним. Саме тому важливо розрізняти:

1) діячів тієї частини національної еліти (більшість з яких вже були у еміграції), чиї переконання сформувались під впливом ідей відродження Бахчисарай під час окупації це покоління можна назвати «дітьми I Курултаю»;

2) основну частину кримськотатарського населення;

3) партійно-комуністичну верхівку, яка на момент війни була у кримських татар досить великою.

Більшість із тих, кого ми віднесли до першої групи, пов’язували з приходом німців надії на відродження національної державності – себто те, чого не відбулося внаслідок встановлення радянської влади в Криму. Про симпатії до Сталіна і втіленого під його орудою соціалізму говорити в даному випадку не можна. Протилежний за своїми поглядами полюс національної свідомості являла собою партійна еліта. Ідейні кримськотатарські комуністи нічим не відрізнялись від своїх однодумців по партії інших національностей і так само були віддані «справі Леніна-Сталіна».

Щодо більшості кримських татар, то їхня ідейність визначалась проблемою виживання під владою окупантів. Свідчення тих, хто пережив ці події, об’єктивно відтворюють взаємовідносини німців і основного населення кримських татар. Касіде Бекірова згадує: «Половину нашого будинку займав німецький офіцер зі своїм денщиком. Наші мами як вогню боялися німців, оберігали від них дітей – не дай Боже, когось розстріляють. Денщик офіцера ледь не розстріляв мого молодшого брата, якому було три рочки: йому не сподобалось, що брат заплакав – його начальник спав. Денщик вже націлив дуло пістолета, мама встигла схопити і обійняти сина, і сказала: «Вбийте краще мене». Мама на все життя запам’ятала цей випадок і часто згадувала його».

Окупаційний режим німецьких військ унаочнив, наскільки великими були внутрішні протиріччя в різних регіонах СРСР (зокрема в Криму). Вони були значною мірою результатом сталінської національної політики в передвоєнний період