Тема 7. Кримські татари і українці: споконвічні вороги чи союзники?

Історія взаємовідносин українського і кримськотатарського народів потребує окремої уваги. Теза про те, що два народи завжди ворогували між собою є маніпуляцією. Так, козаки і аскери сотні разів здійснювали напади на землі одне одного, палили і грабували. Але, крім воєн, були між ними і військово-політичні союзи, і торговельні відносини.

Так, наприклад, ще у 1521 році перший кошовий отаман Війська Запорозького Остафій Дашкевич разом із кримським ханом Мехмедом ІI Гераєм вирушив військовим походом на Москву.

Яскравий приклад військового співробітництва українських козаків і кримського хана прослідковується у часи правління Мехмеда ІІІ Герая.

Турецький султан наказав Мехмеду Гераю виступити із військом в Іран, але останній відмовився це виконувати. Чітко розуміючи наслідки своїх дій, кримський хан почав готуватися до захисту Криму від турок. Османський султан велів скинути Мехмеда з трону. На кримський півострів вирушили турецькі яничари, щоб покарати хана, але тут вони зіштовхнулися із великою силою об’єднаного козацько-кримськотатарського війська. Справа у тому, що ще з початку XVI століття українські козаки здійснювали морські вилазки на прибережні кримські поселення, і під час чергового походу флотилія запорожців була викинута на берег. Звичайно, учасників такого походу затримали, ув’язнили і, як бувало у цих випадках, збиралися віддати на каторгу в Туреччину. Але в цей складний час турецько-кримськотатарських відносин хан розглядав козаків як серйозну військову силу, яка могла б дати сильну відсіч османам. У 1624 році так і сталось.

Після нищівної поразки турецькі війська повернулися до Стамбулу, а турецький султан видав наказ, за яким підтверджував закріплення за Мехмедом Гераєм титулу кримського хана. Наступного року між козаками і Кримом був укладений перший формальний військово-політичний союз.

У цей час Кримське ханство добивалося певної незалежності від політичної волі Стамбула. Це прослідковується не тільки у нещодавньому конфлікті Мехмеда ІІІ Герая із турецьким султаном, але й у роздумах про певну «антитурецьку коаліцію». Тоді в Криму було чимало прибічників початку повномасштабного діалогу і співпраці між Кримом, українськими козаками і Річчю Посполитою.

У 1625 році в Крим надійшов наказ турецького султана про виступ ханства війною на поляків. У Стамбулі вважали, що таким чином про жоден у майбутньому союз або військовий договір між Кримським ханством і Річчю Посполитою не може і йтися. Цікаво, що кримський хан погодився піти у похід, та й українські козаки таку ідею сприйняли позитивно, оскільки і самі готувалися до військового протистояння із поляками. Таким чином, інтереси кримських татар і українців у даному випадку збігалися.

Ще один яскравий приклад військової допомоги знаходимо у 1628 році. Тоді бей Буджацької Орди Кан-Темір, діючи в інтересах турецького султана, виступив до Криму із військом – повалити кримського хана. Військо КанТеміра захопило півострів, а кримський хан із найближчими соратниками і невеликим військом тримали оборону у фортеці Чуфут-Кале. Облога тривала майже місяць, і у той час коли вже здавалось, що вороже військо оволодіє фортецею, з півночі прийшло українське військо. Козаки вступили у бій із військом Кан-Теміра, завдавши останньому нищівної поразки, тим самим врятувавши Мехмеда ІІІ Герая від програшу. Після цих подій до Криму вирушив турецький флот, щоб допомогти Кан-Теміру у війні із ханом.

За деякий час Мехмед Герай, який втратив підтримку як кримських беїв, так і власного війська, покинув Крим і знайшов притулок в українських козаків. Більше того, він декілька разів пробував разом із козацьким військом відбити Крим і повернути собі ханський титул, але ці спроби не увінчалися успіхом.

Мабуть, найвідомішим союзом між українцями і кримськими татарами, про який чув кожний громадянин України, був союз хана Іслама ІІІ Герая і Богдана Хмельницького. Втім, і про кримсько-українські відносини під час національно-визвольної боротьби українського народу в літературі існує чимало перекручень і хибних тверджень.

Для Кримського ханства, як і для будь-якої іншої держави, у зовнішньополітичних стосунках головним було отримати певні блага. Кримське ханство, як і Річ Посполита, Московське царство або Османська імперія відстоювали свої державницькі інтереси.

У той час коли Богдан Хмельницький звернувся до ханства за воєнною допомогою, Іслам ІІІ Герай чітко розумів і свою вигоду від цієї військової кампанії: послаблення такого сильного гравця на політичній арені, як Річ Посполита. Однак знищення цієї держави точно не було в інтересах кримського хана, оскільки в результаті інша сусідня держава – Московське царство – сконцентрувала б усі свої сили проти Криму. Тож кримські дипломати шукали політичної рівноваги, щоб ханству не загрожувала жодна зовнішня сила. Кримськотатарське військо спільно із українськими козаками завдали полякам низку нищівних поразок у 1648-1649 роках.

Але кримський правитель чітко розумів, що загибель Речі Посполитої обернеться для Криму великою проблемою. Саме тому, коли король запропонував хану вступити у переговори, той погодився укласти тристоронній кримсько-польсько-козацький мир.

Загалом, українсько-кримськотатарські відносини у ханський період не можна назвати ані абсолютно дружніми, ані непримиренно ворожими. Ці відносини були «діловими». Кримські татари як вступали з козаками у конфлікти, так і билися пліч-о-пліч із спільним ворогом. У будь-якому випадку, довготривалі відносини, географічне сусідство двох народів залишило свій слід не тільки у політичній площині, але й відобразилися на культурній спадщині українців і кримських татар.