Тема 6. Повернення. Другий Курултай кримськотатарського народу (червень 1991 р.)

Із проголошенням в СРСР курсу на перебудову (1985 р.) почався новий підйом у національному русі.

У 1987–1989 рр. під тиском безперервних акцій кримських татар, виступів у пресі письменників Сергія Баруздіна, Євгена Євтушенка, Булата Окуджави, Анатолія Приставкіна влада була змушена повернутися до кримськотатарської проблеми.

На П’ятій Всесоюзній нараді представників ініціативних груп, що проходила з 29 квітня по 2 травня 1989 р. в Янгіюлі, більшістю голосів було прийнято рішення заснувати на базі існуючих ініціативних груп суспільно-політичну Організацію кримськотатарського національного руху (ОКНР).

Створення ОКНР мотивувалося необхідністю переходу до більш організованих форм політичної боротьби за свої національні права і демократію. ОКНР мала фіксоване членство, статут і програму. На першій нараді таємним голосуванням строком на один рік були обрані Центральна Рада з 27 членів, ревізійна комісія (до її складу увійшли 6 осіб) і голова ОКНР – ним став Мустафа Джемілєв.

Великим кроком на шляху поглиблення курсу перебудови країни став I З’їзд народних депутатів, що проходив з 25 травня по 9 червня 1989 р.

Представники кримськотатарського народу, які перебували у цей час у Москві, поширювали серед депутатів документи про становище кримських татар, виступали на численних мітингах. Це сприяло тому, що кілька депутатів із трибуни З’їзду нагадали про проблему кримських татар, а потім З’їзд доручив Раді Національностей Верховної Ради СРСР створити депутатську комісію з проблем кримськотатарського народу.

Під час роботи з’їзду у Ферганській долині Узбекистану відбулися погроми будинків турків-месхетинців – ще одного депортованого Сталіним народу, сконцентрованого в Узбекистані. Сотні сімей турків-месхетинців і кримських татар одразу перетворилися на біженців.

Для надання допомоги співвітчизникам 17 червня 1989 р. були створені Регіональний штаб Середньоазіатської Ради ОКНР з Ферганських подій у Ташкенті і Комітет із проблем біженців у Криму.

Вживалися заходи для гарантування їхньої безпеки в Узбекистані й надання допомоги тим із них, хто прибув до Криму.

У багатьох місцях проживання кримських татар були проведені мітинги. Чотири доби тривала демонстрація біженців із Ферганської долини біля будівлі Кримського обкому в Сімферополі. Основні вимоги – забезпечити їх житлом і роботою. Зрештою, наприкінці червня 1989 р. їхнє питання було вирішене позитивно.

А 12 липня 1989 р. обрана З’їздом народних депутатів Рада Національностей сформувала Комісію з проблем кримськотатарського народу під головуванням Г. Янаєва. До її складу увійшли 14 осіб, серед яких було четверо кримських татар (Джульверн Аблямітов, Айдер Куркчі, Аксеїт Сеїтмеметов, Фікрет Сефершаєв).

Незважаючи на ці позитивні кроки, отримання прописки в Криму для кримських татар було чимось на кшталт подвигу. У серпні 1989 р. в селі Севастянівка Бахчисарайського району виникло перше наметове містечко на самовільно зайнятій кримськими татарами земельній ділянці.

За даними ОКНР, у цей період у Криму проживало близько 50 тисяч прописаних кримських татар і декілька тисяч, які не мали постійного житла і прописки. Тільки за 8 місяців 1988 р.

у Ленінському районі Криму було прописано 4835 осіб (близько 5% від загальної кількості мешканців району), з них кримських татар всього 626 осіб, тобто тільки 13%. Окрім того, якщо громадянам інших національностей надавалися переселенські будинки і державні квартири, то кримських татар прописували лише в разі купівлі ними приватних будинків після тривалої тяганини.

Тим часом, після трьох місяців роботи, в травні 1990 р. урядова комісія під керівництвом В. Догужієва прийняла Концепцію державної програми повернення кримських татар у Кримську область.

Концепція визначала найважливіші завдання Державної програми, а також методи організованого повернення кримських татар у місця історичного проживання. Діяльність комісії тривала аж до вересня 1991 р., коли після серпневого путчу більшість міністерств і відомств СРСР припинили існування.

За свідченням члена комісії Рефата Аппазова, її робота була дуже інтенсивною і супроводжувалася гарячими дискусіями.

Практично будь-яке рішення, спрямоване на прискорення процесу повернення кримських татар, доводилося буквально виривати з боями.

На початку 1991 р. відбулася ще одна важлива подія в житті півострова.

20 січня був проведений референдум про перетворення Кримської області на Кримську АРСР. 12 лютого 1991 р. сесія Верховної Ради УРСР прийняла Закон «Про відновлення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної республіки». Автономія постала як територіальне утворення, хоча кримські татари наполягали на національній автономії. Кримські татари бойкотували референдум.

Центральна Рада ОКНР виступила з кількома заявами протесту проти нашвидкуруч відтвореної Кримської автономії: «Замість відновлення незаконно ліквідованої при режимі Сталіна державності кримських татар, на їхній території створена ще одна російськомовна республіка».

Незважаючи на всі протести, результати референдуму залишилися в силі, і це була одна з найболючіших поразок кримськотатарського руху. Мрія декількох поколінь кримських татар про національну автономію так і залишилася нездійсненою.

В умовах, коли кримські татари виявилися чужими на власній батьківщині, ідея об’єднання народу залишалася не менш актуальною, ніж раніше. Це стало передумовою для проведення національного з’їзду – Курултаю.

Його мета була визначена як об’єднання всіх інтелектуальних, духовних, економічних сил народу для якнайшвидшого вирішення проблем, передовсім, повернення на батьківщину і відновлення державності кримських татар. Основними завданнями Курултаю були названі визначення шляхів вирішення національних проблем і вибори постійно діючого органу – Меджлісу.

Підготовка Курултаю 1991 р. почалася задовго до його проведення. 8 березня 1990 р. на засіданні Центральної Ради ОКНР була сформована робоча група для вивчення можливості проведення Курултаю. 23 вересня відбулися установчі збори Організаційного комітету з підготовки Курултаю, до якого увійшло 36 осіб (голова – Сервер Омеров). Із жовтня 1990 р. по травень 1991 р. відбувалась виборча кампанія. Делегатами Курултаю були обрані 255 осіб із різних регіонів проживання кримських татар.

Курултай проходив у Сімферополі з 26 по 30 червня 1991 р. і увійшов в історію як Другий. Перший Курултай кримськотатарського народу відбувся у грудні 1917 р. і був розпущений за місяць Кримським обласним Військово-революційним комітетом. Тим самим підкреслювалася спадкоємність між цими подіями.

26 червня 1991 р. засідання Курултаю відкрив глава Оргкомітету Сервер Омеров. Другий Курултай кримськотатарського народу прийняв кілька основоположних документів – Декларацію про національний суверенітет кримськотатарського народу, Звернення до всіх жителів Криму, Звернення до кримськотатарського народу, Звернення до ООН, Звернення до Президента СРСР та ін.

Курултай обрав Меджліс кримськотатарського народу. Головою Меджлісу став Мустафа Джемілєв, його заступником – Рефат Чубаров.

Проведений через 72 роки національний з’їзд кращих представників народу став символічним проявом перемоги національного руху, якому вдалося повернути значну частину народу в Крим.