4. Кримські татари у новоствореній державі. Побут, культура, релігія

Політичні перетворення на Кримському півострові не могли не вплинути на звичайний спосіб життя кримських татар.

Суспільство того часу ще залишалось диференційованим, розділеним за ознаками племені, складовою якого були роди на чолі зі старійшинами. Старійшини в родах носили титул мурз. Пізніше цей титул передавався у спадок. Над мурзами стояли беї – голови «племен». Ця аристократія була радниками кримського хана, вони отримували майже третину здобичі за результатами чергового військового походу тощо. Мурзи у більшості випадків підтримували ініціативи ханів. Хоча внаслідок стрімких суспільних перетворень роди розпадалися, належність і прихильність до них була актуальною серед кримських татар ще декілька століть. Одна з причин збереження таких родових конструкцій викликана впливом і широким використанням тере – домусульманського права. Навіть після поширення на території Криму ісламу (особливо за час правління золотоординського хана Узбека) певні родові правила і звичаї, що входили до тере, залишилися в кримськотатарському суспільстві.

Сучасники відзначали високу гостинність кримських татар. Як свідчать записи тодішніх мандрівників, жебраки і бідняки могли вільно увійти в кримськотатарські будинки, в яких їх належно приймуть і нагодують. Кріпацтво одновірців, поширене тоді в сусідніх державах (наприклад, в Московському царстві), в Кримському ханстві не існувало і з’явилося лише після анексії Кримського півострова в 1783 році. Сільський житель Кримського ханства повинен був відпрацювати тиждень-два в рік на мурзу, бея або хана, чию землю він орав. Така повинність називалася «толокою» і являла собою колективну допомогу. Інша повинність, про яку варто згадати, – десятина (ашур). По суті, ця повинність заміняла собою податки, йшла на державні потреби і була обов’язковою для всіх верств населення. У кримських селян було чимало привілеїв, на відміну від мешканців з аналогічного соціального прошарку в сусідніх державах.

У державах феодального типу безоплатне користування лісними ділянками землевласників було радше винятком. У Кримському ханстві такі території, що формально належали великим феодалам, були вільними для використання селянами (випасу худоби, вирубування дерев тощо). Це обумовлено пануванням мусульманської релігії в державі, за якою вважалось, що все існуюче на землі є зволенням Всевишнього і не може бути чиєюсь винятковою власністю.

Одним із найбільш поширених стереотипів, пов’язаних із Кримським ханством, є начебто значний розвиток рабовласницької системи, яка була «локомотивом» економіки кримськотатарської держави. Як відомо, рабство як явище сформувалося на території Криму задовго до появи кримськотатарської держави. У Кримському ханстві воно відігравало ледь помітну соціально-економічну роль.

Тут слід зазначити, що раби були товаром на експорт, і на кримському півострові довго не затримувалися. Головною з причин такої «непопулярності» використання рабської сили були великі витрати на утримання невільників. Звичайно, заможні жителі ханства могли собі дозволити рабську силу, але її роль в економіці держави була мізерно малою. В Криму існував звичай, за яким через сім років рабів звільняли з неволі. Крім цього, люди, які міняли в рабстві віру, негайно звільнялися – за шаріатом мусульманину було заборонено тримати в неволі єдиновірця.

Коли йдеться про культурне життя у Кримському ханстві, слід відзначити великий інтерес ханів до втілення духовних та естетичних настанов у культурних об’єктах. Протягом XVI століття були створені найвидатніші культурні споруди, чимало з яких збереглися дотепер. Найбільший з них – Бахчисарайський ханський палац, що був закладений Сахібом Гераєм у 1532 році.

З початку створення власної держави у Кримському ханстві стрімко розвивається ремісниче виробництво, особливо – у великих містах, де ремісники виробляли і реалізовували свою продукцію на центральних ринках, задовольняючи як внутрішнього споживача, так і іноземців. У межах всієї кримськотатарської держави широко розповсюдженою була обробка шкіри і хутра. Продукція ремісників, які займалися виробництвом саме цих товарів, користувалася великим попитом не тільки на кримському ринку, але й на європейському.

Окрім цього, у ханстві було розвинуте ливарне і ковальське ремесло. Залізну руду, що була потрібна для виробництва продукції, добували з Чатир-Дагу, а кінцевим товаром, який реалізовували ремісники, були казани та інший посуд. Кримські ремісники також уславились високою якістю вироблених сокир, плугів і вил.