5. Крим і Туреччина: абсолютна залежність чи рівноправний союз?

Нерідко зустрічається твердження про абсолютну залежність римського ханства від Османської імперії. Кримськотатарську державу розглядають як невід’ємну складову імперії турок, султан котрої одноосібно обирав кримського хана, який і займав престол.

Однак насправді все значно складніше. Вплив Стамбулу на Кримське ханство чітко прослідковується під час правління сина першого кримського хана Хаджі Герая – Менглі Герая. Османський султан виношував плани із захоплення великих генуезьких портів Криму, які мали не тільки економічне, але й стратегічне значення у Чорному морі. Менглі Герай, який провів дитинство у Кафі, за допомогою генуезців посів ханський престол. Згодом в політичних колах Криму, особливо серед представників однієї із найавторитетніших бейських династій – Ширинів, – розгорілася справжня запекла боротьба за місце голови цього роду. Менглі Герай був теж залучений до міжусобиць Ширинів, і, врешті-решт, для нього це закінчилося сумно. Один із кандидатів на місце голови династії звернувся за військовою допомогою до турецького султана Мехмеда ІІ, який, своєю чергою, залюбки був готовий зробити усе можливе, щоб взяти під контроль не тільки Кафу, а й весь Крим.

Менглі Герай, якого 1475 року скинули з престолу, був захоплений у полон турками, що здобули Кафу, і доставлений у Стамбул. Ще в дорозі колишній хан визнав себе васалом султана. У столиці Османської імперії Менглі Герай перебував у почесному ув’язненні майже три роки, а на кримському престолі опинився брат Менглі Герая – Нур-Девлет. Султан наполягав, аби його військо приєдналося до турецьких солдат у військовій кампанії в Молдові. У Стамбулі розглядали кримців як цінний військовий ресурс для кампаній на землях Причорномор’я. У той час як Нур-Девлет рушив на допомогу султану в молдовських землях, у Крим вторглися ординці, які, скориставшись моментом, заволоділи півостровом. Нур-Девлет поспішив повернутися до Криму, щоб дати відсіч загарбникам, але зазнав нищівної поразки і ледве не потрапив у полон. Питання втрати суверенітету Кримського ханства стало знову актуальним, над Кримом нависла золотоординська загроза.

Аби врятувати державу, кримські беї знову почали обговорювати повернення на престол Менглі Герая – людини, яка б могла консолідувати кримське населення і стати «щитом» від зовнішніх загроз.

Незабаром до Стамбулу був направлений лист кримських аристократичних династій із проханням повернути Менглі Герая до Криму. Султан погодився, а Менглі Герай знову став ханом. Але це не означало, що Кримське ханство стало васалом Османської імперії. Водночас хан, як правитель, особисто став васалом султана, зберігаючи суверенітет у внутрішніх справах своєї держави. Аби зрозуміти, чи дійсно Кримське ханство перебувало в абсолютній залежності від Османської імперії, розглянемо декілька історичних прикладів.

Важливим фактором була висока ефективність кримськотатарської кінноти, яка вважалась однією з найпотужніших у тогочасній Європі. Так, турецький султан планував задіяти кримське військо у воєнній кампанії в Ірані. Запрошення виступити спільним із турками фронтом Сахіб І Герай (на той час кримський хан) отримав у 1551 році. Але тоді кримський хан сам був зайнятий військовими питаннями на Поволжі, тож попередив турків, що зможе виділити їм не більше тисячі воїнів. Ба більше, Сахіб І зазначив, що усе організаційне їхнє забезпечення покладалось на турецьку сторону. Враховуючи такі сміливі заяви, неважко здогадатися, що про повне підпорядкування і абсолютну «покірність» кримських ханів султанові не можна говорити, хоча випадок із Сахібом І обернувся для останнього неприємностями. Рішенням султана він був усунутий з ханського престолу, а його місце посів Девлет І Герай.

Коли турецький султан 1578 року наказав кримському хану Мехмеду ІІ Гераю вирушити в Іран для допомоги туркам, кримськотатарське військо виступило у військовий похід. Кримські татари спільно із турками вели бойові дії, але згодом у самого хана виникли проблеми в Криму:

політичні інтриги його родичів із метою захоплення влади. Тоді Мехмед ІІ вирішив повернутися до Криму для розв’язання цих проблем, що, своєю чергою, викликало обурення в Стамбулі. Султан направляв нові накази повернутися на фронт, але кримський хан їх ігнорував, оскільки всі сили були задіяні в Криму. Окрім цього, на північні прикордонні території ханства продовжували здійснювати рейди українські козаки. Через усі ці обставини турецький султан домігся зміщення хана з престолу, який спробував дати туркам збройну відсіч, але зазнав поразки.

Ці історії демонструють тісні, але складні турецько-кримськотатарські відносини. Чимало ханів були незадоволені політикою султанів, які розглядали Кримське ханство як один з «форпостів» Османської імперії. Хани під великим тиском султана повинні були вирушати у безглузді військові походи, які не приносили Криму жодної вигоди.

Варто зазначити, що за давніми чингізидськими звичаями, кримських ханів обирали представники найвпливовіших кримських родів, а турецький султан лише затверджував такого кандидата. Ситуація змінилась вже за хана Газі ІІ Герая.  Хоча він і був популярним серед народу і користувався певним авторитетом, хана особисто призначив турецький султан, ніякі вибори і не проводились.