10. Шагін Герай – останній кримський хан
В умовах фактичної російської окупації та від’їзду Селіма ІІІ до Стамбула, політична еліта Криму почала обрання нового хана Криму. Обранцем став Сахіб II Герай, а його брат – Шагін Герай – став калгою (спадкоємцем) при ньому. Обидва брати не сприймали росіян як ворогів, а навпаки, – сприяли вдалому походу російських військ у Крим у 1771 році. Звичайно, обрання на кримський престол Сахіба ІІ позитивно сприйняли у Петербурзі, а в 1772 році між Кримським ханством і Російською імперією був укладений союзний договір (Карасубазарський трактат), який проголошував Крим номінально незалежною державою. Утім, фактично, це було зовсім інакше. Російські війська перебували у кримських містах і наполягали на переданні у їхнє постійне розпорядження ханських фортець. У 1774 році, по завершенню чергової російсько-турецької війни, між Петербургом і Стамбулом був укладений Кючук-Кайнарджійський мирний договір, за яким султан погоджувався із незалежністю Кримського ханства.
Постійне перебування в Криму російських військ зі своїми правилами і звичаями відображалось і на місцевому населенні. Там почалися народні хвилювання, які, безперечно, завдали репутаційних втрат ханові Сахібу ІІ. Навесні 1775 року він втратив кримський престол, а новим правителем Криму став Девлет ІV Герай. Цей кримський хан намагався отримати політичну і військову підтримку турецького султана, щоб позбутися російської залежності Криму. Девлет IV користувався широкою підтримкою народу, а тому зміщення цього правителя з кримського престолу було для росіян нелегким завданням.
Шагін Герай, який на той час вже мав міцні зв’язки із російською владою і був затятим прибічником російського верховенства над Кримом, відвідував Петербург і отримував великі преференції від Катерини ІІ. Російська імператриця розглядала Шагіна як наступного кримського хана, а тому обіцяла йому повне політичне і військове сприяння. Девлет IV очікував, що у майбутньому протистоянні із російським військом на чолі із Шагіном Гераєм його підтримає османський султан, але Стамбул відмовив кримському хану. Окрім цього, Девлету IV не вдалося домовитися і з впливовими аристократичними родами Криму, а тому він покинув півострів і направився у Стамбул. Тим часом у Бахчисарай прибув Шагін Герай, який і став у 1777 р. останнім кримським ханом. Саме він став хрестоматійним прикладом правителя, який на початку своєї державницької діяльності був сповнений ентузіазму і мріяв про різноманітні перетворення, а під кінець уславився як жорстокий деспот.
Шагін Герай, підтриманий Катериною ІІ, отримав ханську владу і запровадив низку реформ за російським і європейським зразками. Однак через місцевий менталітет і культуру вони виявилися провальними. Кримський хан сформував великий бюрократичний адміністративний апарат за європейським зразком, на утримання якого з державної казни витрачалися великі кошти. Пересувався хан не верхи на коні, як це робили попередні правителі Криму, а в кареті. Натомість воєнна реформа, за якою в кримськотатарське військо вводилась муштра за прусським взірцем, викликала занепокоєння серед військової еліти.
Більше того, щоб утримувати ханський палац, Шагін Герай наказав підвищити податки для населення, що викликало справжнє обурення мешканців ханства. Податки, рівень яких роками був стабільний і відповідав мусульманським законам, підвищилися незмірно.
Усі ці дії кримського хана вилилися у масові заворушення і загальну непокору народу. У 1777 році розлючені представники різних соціальних груп піднялися проти хана, а той, враховуючи небезпеку, звернувся до росіян із проханням придушити заколот.
Після низки невдалих виступів Шагін Герай вирішив жорстко покінчити з усіма заколотниками. За наказом хана стратили опозиційних беїв, мурз і навіть представників династії Гераїв, які виступали проти нього. Продовженню свого правління хан із майже нульовою репутацією в очах кримських татар був зобов’язаний російським військам, які допомагали розправлятися з усіма інакодумцями.
Фактично, Шагін Герай спробував запровадити у ханстві абсолютизм, коли ані беї і мурзи, ані представники духовенства не мали змоги перечити правителю і йти проти нього. У 1782 році, після чергового заколоту, жорстоко придушеного завдяки російській армії, Шагін Герай здійснив публічне побиття камінням повстанців, у тому числі власного родича Халіма Герая.
Представників духовенства, беїв і мурз могли у будь-який час звинуватити у заколоті, а тому деякі з них звернулися за допомогою до росіян. Для Петербурга це був позитивний знак у майбутньому остаточному підкоренні Криму, тому політичній еліті Криму росіяни обіцяли усі блага і привілеї. Шагін Герай розумів, що народної любові та поваги він вже не має і, отримавши пропозицію від Катерини ІІ обміняти Крим на титул володаря персидського престолу, відмовився від ханської влади. Варто зазначити, що ця пропозиція нічим не була підтверджена. У квітні 1783 року Катерина ІІ підписала Маніфест про приєднання Криму, Тамані і Кубані до Росії.
Відтак кримськотатарська держава перестала існувати.
Шагін Герай тим часом поневірявся по російських містах (у Петербург його вже не запрошували, а про персидський титул не згадували). Згодом, у 1787 році, він випросив у імператриці дозвіл на відбуття до Османської імперії, де і був пізніше страчений за наказом турецького султана.