Тема 2. Голод 1921–1923 рр.

Видатний діяч партії більшовиків Мірсаїд Султан-Галієв після відвідування Криму навесні 1921 року в офіційній доповіді в Москву писав: «Відчайдушний і жорстокий терор залишив незабутньо важку реакцію у свідомості кримського населення. У всіх відчувається якийсь сильний, суто тваринний страх перед радянськими працівниками, якась недовіра і глибоко прихована злість».

Сільське населення, не сприймаючи більшовицькі ідеї, сприймало радянську владу як менше зло. Проте що ж дала людям ця влада?

У листопаді 1920 року Кримський Революційний комітет організував обласний продовольчий комітет і надав йому надзвичайні повноваження щодо вилучення так званих «надлишків продовольства» у населення. Винні в непокорі цій організації передавались до військово-революційного трибуналу. В грудні 1920 року почалась політика «продрозверстки». Селянина, що вивозив продукти на базар, називали «смертельним ворогом Радянської влади і робітничо-селянської справи», а вільну торгівлю – пережитком царського режиму. В селах створювалися «комітети бідноти», чия діяльність була спрямована на руйнацію традиційного селянського способу життя.

Протягом грудня 1920 року землю у поміщиків конфіскували, але селянам не віддали і почали формувати радянські господарства (радгоспи), яких передбачалось створити більше тисячі. Внаслідок цього більша частина землі, що була передана радгоспам навесні 1921 року, залишилась необробленою. Навесні 1921 року в якості надлишків вилучали навіть посівний фонд, що відбувалося з широким використанням каральних заходів.

Навесні 1921 року М.Султан-Галієв повідомляв про становище в Криму: «Жахлива економічна криза… Продовольче становище погіршується щодня… В татарських селах спостерігаються вже випадки смерті від голоду. Особливо посилюється дитяча смертність». У цей час офіційно ще не було оголошено про голод і не застосовувалось жодних заходів.

«Однією з неправильних дій радянської влади в Криму, – продовжує Султан-Галієв, – що лише дезорганізувала її правильне встановлення, було також так зване вилучення надлишків у буржуазії. Виникнувши і розпочавшись в центрі (Сімферополі), воно швидко перекинулося потім у провінцію і в деяких місцях перетворилося на хронічну хворобу. Проводилось воно страшно неорганізовано і нагадувало радше пограбування, ніж вилучення».

Султан-Галієв зазначав, що забирали абсолютно все – залишали лише пару білизни: «Мені особисто довелось бути свідком такого «вилучення» в м. Алупка. Всі партійні і радянські працівники виконували цю роботу… Вилучення проводили озброєні загони червоноармійців. Червоноармійці чомусь всі п’яні… Розподіл вилучених речей відбувався також неорганізовано. Наприклад, у Сімферополі татарська біднота, незважаючи на свою страшну нужду (жінки ходять в мішках, босі й напівголі), абсолютно нічого не отримувала. А між тим, татари виробили дуже багато вилучених надлишків, як-от подушки і простирадла, що служать їм замість меблів».

У такий спосіб вирішили проблему соціальної нерівності представники нової влади, віднісши до надлишків навіть найнеобхідніше – подушки і простирадла.

Голод охопив увесь кримський півострів, а не лише південне узбережжя, де смертність була надвисокою. Ось як згадував про це житель степового керченського села Аджименді Абдураман Барієв: «За продрозверстки забирали майже все. Якщо план по розверстці не виконувався, то не видавали озимих на посівну. З часом не стало птахів, навіть мертвих їли, котів, дохлу худобу, шкіру із взуття. Траплялись навіть випадки, коли матері з’їдали дітей».

Ще один очевидець подій Нурі Халілов писав: «Пам’ятаю голод 1921-1922 рр. По всьому селу Тавдаїр лежали трупи. Від голоду померли двоє синів моєї тітки, а потім і вона сама. Нас, дітей, вивезли на підводах у Сімферополь до притулку. Нас було близько 40 дітей. Половина дітей там загинула від голоду та хвороб».

У «Доповіді про роботу Кримської Надзвичайної Комісії за 1922 рік» читаємо: «…Голод майже по всій території Криму в січні місяці сягнув найбільшої своєї гостроти, збільшуючись щодня, і ніс по собі злидні і поневіряння, відбиваючись абсолютно на всіх сторонах кримського життя. Зросли і почастішали випадки смерті від голоду, ставши звичайним явищем. Так, наприклад: в Карасубазарському районі Сімферопольського округу, в зубожілому містечку з кількома тисячами населення, за один місяць померло від голоду 121 доросла людина і 123 дитини. Ринки майже у всіх містах Криму наповнені жебраками і голодними, які відкрито просять хліба».

Боротьба з голодом, як зазначалось у доповіді, незважаючи на відповідні заходи з боку Центрального комітету допомоги голодуючим, не дає суттєвих результатів: «Голод, головним чином, вразив південні і гірські райони Кримського узбережжя, де майже все населення, особливо сільське і переважно татарське, відчуває сильне зневір’я і майже приречене на голодну смерть. Разом із голодом і зубожінням розвиваються епідемічні хвороби, позаяк населення змушене харчуватись різноманітними сурогатами і недоброякісними продуктами. Сильніше за все розвинувся висипний тиф, потім – скарлатина і натуральна віспа. Найбільш неблагополучним районом варто вважати Севастополь».

За даними КримЦВК, голод у Криму спричинив зменшення населення на 21%. Померло близько 100 тисяч осіб, убуток кримськотатарського населення склав приблизно 76 тисяч осіб. Смертність серед кримських татар була найвищою – близько 24%, росіяни втратили 16% населення, а німці – близько 4%.