Тема 3. Політика коренізації (татаризації) в Криму. Розвиток культури і освіти кримськотатарського народу

На ХII з’їзді більшовицької партії у квітні 1923 року було анонсовано політику коренізації. Вона проголошувала принципи пріоритетного розвитку національних груп, а Криму надала характеру «татаризації» політичного й суспільного життя. Почалось активне наукове вивчення історії, етнографії та археології кримських татар, було засновано національний драматичний театр.

Особливо яскраво політика коренізації проявилася в освіті. Було створено цілу систему: школи 1-го ступеня, 2-го ступеня, професійна освіта (профшколи, ФЗУ), технікуми, робітничі факультети і вузи з викладанням рідної мови. В національних школах почали застосовувати нові програми, засновано освіту для жіноцтва.

Основою освітньої системи стали сільські школи 1-го ступеня. Вплив більшовицької ідеології в національній освіті був незначний, а частка комуністів серед кримських татар – жалюгідна. У 1925 році лише 7% членів кримської організації більшовицької партії були з числа кримських татар. Новий імпульс система національної освіти отримала 1929 року у зв’язку із необхідністю підготовки національних кадрів для сільськогосподарських і промислових підприємств.

Розвитку національної освіти сприяв перехід діловодства на кримськотатарську мову в національних районах. Відтепер це не лише мова селянства, а й запорука участі в суспільному житті та державній діяльності. Науковці активно обговорювали питання мовознавства на філологічних конференціях.

Восени 1924 року проводились археологічні розкопки на території давнього кримськотатарського кладовища ХIV-ХV століть «Кирк-Азізлер» в Ескі-Юрті під Бахчисараєм, в яких брали участь співробітники Бахчисарайського музею разом з представником наукової Асоціації Сходознавства при ЦВК СРСР професором Олексієм Башкіровим. У результаті розкопок з-під землі були витягнуті надгробні пам’ятники з висіченим орнаментом, що спростовувало уявлення про кочовий побут кримських татар – задовго до заснування Бахчисараю в Ескі-Юрті існувало заможне кримськотатарське поселення з високим рівнем художнього розвитку.

У 1925 році розпочались зйомки фільму «Алім», до створення якого залучалися найбільш відомі діячі кримськотатарської культури. В основу фільму покладено п’єсу кримськотатарського поета і драматурга Умера Іпчі, за якою український поет Микола Бажан написав сценарій. Директор Бахчисарайського музею Усеїн Боданинський став художником-консультантом фільму «Алім». У створенні брали участь й інші відомі представники кримськотатарської культури – і це була його новація. На головні ролі режисер Георгій Тасін запросив кримськотатарських акторів. Роль Аліма блискуче виконав перший Народний артист Кримської АРСР Хайрі Емір-заде, а головну жіночу роль у фільмі зіграла дружина Хайрі – красуня Асіє Емір-заде.

У 1925 році відбулась ще одна серйозна археологічна і етнографічна експедиція по Криму. Збереглись щоденники директора музею Усеїна Боданинського – він фіксував у них все найважливіше. З них дізнаємось, що експедиція «проїхала 500 верст, відвідала 64 населених пункти Криму. За 42 дні зібрано близько 150 етнографічних побутових предметів, 50 епіграфічних пам’яток (у вигляді окремих рукописів). Записано близько 1000 зразків народного фольклору, сфотографовано 200 пам’яток, замальовано – 300».

До складу експедиції увійшли: Осман Акчокракли – історик і епіграфіст, до завдань якого входило «дослідження історії та господарства, запис фольклору, збирання епіграфічних пам’яток», і музикант Асан Рефатов, який вів нотний запис пам’яток усної народної творчості, збирав старовинні музичні інструменти. У експедиції також брали участь практиканти-вузівці: Аббас Хільмі – він здійснював

Учасники археологічної i етнографічної експедиції, 1925 р.фотографування, Решид Челебієв – вів роботи з графічної фіксації пам’яток і записував тексти музичних зразків, Саффет АбдульРагім – записував пам’ятки народного епосу, епіграфіки, допомагаючи Акчокракли. Усеїн Боданинський, окрім загального керівництва, відповідав за «мистецтвознавство, етнографію, археологію, здійснював керівництво графічною і фотографічною фіксацією».

Як писав Боданинський, «народний фольклор прекрасно зберігся у північній степовій та Присиваській частинах Криму – за старим поділом Криму: Тархан, Мангит, Чонгар». Музикант Асан Рефатов упродовж експедиційної роботи зібрав великий музичний матеріал. Експедиція детально вивчала типи житла кримських татар, їхній одяг, звичаї та обряди, ремесла і кустарні промисли – тканини, вишивки, ювелірно-філігранне виробництво, обробку дерева.

Цього ж 1925 року Боданинський взяв участь в експонуванні кримського мистецтва на Міжнародній художньопромисловій виставці в Парижі. Були представлені предмети етнографічного характеру – зразки чоловічих і жіночих костюмів, килими, чадри, шиття золотом, чеканний посуд. Кримські чадри і вишивки отримали медаль.

За результатами експедиції було прийнято рішення продовжити цю роботу «під широким кутом порівняльного вивчення тюркських племен, культури яких розвивались за інших історичних і соціально-економічних умов».

Задача для Бахчисарайського музею ставилась така: вивчивши культуру кримських татар у всій повноті, пов’язати її з вивченням історії і культури тюркських народів і всієї світової культури. Проте історичні обставини не дозволили реалізувати ці плани. У кримськотатарському селі в цей час зберігалась традиційна культура.

Селян найбільше цікавило впорядкування земельних наділів. Проблему цю прагнув розв’язати голова ЦВК Кримської АРСР в 1924 –1928 роках Велі Ібраїмов – що вартувало йому життя. Після його страти і загальної зміни політичного курсу погіршилась і суть політики коренізації.

Так, у 1931–1937 рр. на території півострова з’явилася низка національних районів, а кримськотатарських серед них виявилося лише 6, тож «татаризацію» було згорнуто не лише «в глибину», але й «в ширину».

Однак ще на початку 1930-х років, судячи із виступів партійних діячів, ситуація виглядала майже позитивною. У доповіді «Про національне будівництво в Криму», на Об’єднаному пленумі Обласного комітету у 1931 році, відомий партійний функціонер Іван Козлов, висвітлюючи суть національного питання в Криму, зазначав: «Не викликає ніяких розбіжностей в парторганізації той стан, що нацбудівництво в Криму – це здебільшого питання, пов’язані з корінною національністю Криму. Це пояснюється не лише тими обставинами, через своє дореволюційне буття, як найбільш пригнічене царизмом татарське населення, виявилось найбільш відсталим в культурному, господарському і політичному відношенні, порівняно з іншими національностями.

Це витікає з того становища, яке татари займали і займають в Криму. Багатовікова історія існування Криму невід’ємно пов’язана з історією татарського народу. Татари мають свою особисту історію, що збереглась повною мірою, культуру, що розвивається, власну мову, національні особливості буття».