Тема 5. Важкі 1970-ті у кримськотатарському русі. Політичні процеси і переслідування кримських татар

У 1970-х рр. Крим був «закритий» для кримських татар. Незважаючи на жорстокі виселення і суди за звинуваченням у порушенні паспортного режиму, у 1967-1970 рр. у Криму оселилися 3026 кримських татар. Однак у 1972-1973 рр. прописування кримських татар у Криму практично припинилася.

У кримськотатарському русі намітилася криза. Ініціативні групи залишалися формою організації національного руху. Їхня діяльність знаходила відображення у кримськотатарському самвидаві; ключові рішення приймалися на республіканських нарадах ініціативних груп. Але масштаби цієї діяльності були вже не такі великі.

У 1970-х рр. активізація тиску каральних органів сприяла відходу від інтенсивної діяльності великого числа учасників. Невтішні підсумки активісти руху підбили у 1973 р.: «За 1956- 1973 рр. до вищих інстанцій направлено 66 загальнонаціональних документів із 4 млн. підписів, які охопили все доросле населення…

32 виключення з партії і близько 100 з комсомолу, кілька тисяч обшуків, десятки тисяч допитів і «бесід» у КДБ, понад 20 великих «побоїщ» силами міліції та військ із застосуванням брандспойтів, димових шашок, кийків, 8 великих облав і конвойованих виселень кримськотатарських представників із Москви, 32 великих конвойованих виселення (близько 6 тис. чол.) із Криму, антитатарські цькування в Криму, понад 50 судових процесів, понад 200 засуджених».

У 1970-ті рр., завдяки зусиллям правозахисних асоціацій («Ініціативної групи із захисту прав людини в СРСР», «Комітету прав людини», «Московської Гельсінської групи»), боротьба кримських татар була в центрі уваги світової громадськості.

Всі аспекти проблеми детально висвітлював правозахисний бюлетень «Хроніка поточних подій»; 31-й випуск (травень 1974), приурочений до 30-річчя депортації, був повністю присвячений кримським татарам.

Участь у русі кримських татар була однією з причин запроторення П. Григоренка до психіатричної лікарні, засудження Іллі Габая. Довгі роки, аж до свого арешту у 1980 р., найбільш тісно був пов’язаний із національним рухом Олександр Лавут. Андрій Сахаров у Нобелівській лекції (грудень 1975 р.) говорив про дискримінацію «сотень тисяч кримських татар… що досі позбавлені права повернутися на рідну землю».

У 1970-х рр. тривали репресії і арешти кримських татар. На початку 1970-х рр. були засуджені активісти національного руху Айше Сеїтмуратова, Ленур Ібраїмов, Джеббар Акімов, Мустафа Джемілєв, Ескендер Куртумеров, Ебазер Халіков, Ріаєд Рамазанов, Іслам Кудусов.

Мустафа Джемілєв був одним із тих учасників кримськотатарського  національного руху, до яких радянські каральні органи виявляли особливо пильну увагу. 22 червня 1974 р. в узбецькому Гулістані він був заарештований втретє. 19 липня 1974 р. вироком народного суду Гулістану М. Джемілєв був визнаний винним і засуджений до 1 року позбавлення волі у колонії суворого режиму. Покарання відбував у виправно-трудовій колонії Омська.

Незадовго до закінчення терміну стало зрозуміло, що органи поставили собі за мету сфабрикувати нову справу проти М. Джемілєва. У травні 1975 р. наглядачі й оперативні працівники колонії здійснили огляд його речей, вилучивши особисті листи і зошити. 4 червня 1975 р., за кілька днів до закінчення терміну ув’язнення, проти нього було порушено нову кримінальну справу. На знак протесту М. Джемілєв оголосив голодування.

Голодування М. Джемілєва при примусовому годуванні тривало 303 дні. У цей період його ім’я стало широко відомим за межами СРСР. Владі так і не вдалося розправитися із Джемілєвим. Але цього разу влада програла двічі – вона не тільки не змогла його знищити, але завдяки резонансу в світі як ніколи раніше відомою за межами СРСР стала національна проблема кримських татар.

14 квітня 1976 р. в Омську почався суд над М. Джемілєвим.

Згідно з обвинувальним висновком, «підставою для порушення справи стала та обставина, що Джемілєв у період з осені 1974 року по липень 1975 року систематично в усній формі викладав ув’язненому В. Дворянському завідомо неправдиві вигадки, що паплюжать радянський державний і суспільний лад, а також виготовляв і розповсюджував документи такого змісту».

Омський обласний суд засудив М. Джемілєва до двох із половиною років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії суворого режиму. Незважаючи на численні звернення на захист М. Джемілєва, він був відправлений відбувати покарання на Далекий Схід, у табір суворого режиму «Приморський».

Апогеєм переслідування кримських татар була трагедія, що сталася в Криму в селі Донському. У червні 1978 р., на знак протесту проти переслідувань кримських татар у Криму, піддав себе самоспаленню Муса Мамут, якому погрожували повторним притягненням до суду за статтею «за порушення паспортного режиму». Похорон Мамута показав, що він перетворився на символ руху за повернення на батьківщину, став сприйматися як національний герой.

Незабаром після цієї трагедії було прийнято Постанову Ради Міністрів СРСР №700 «Про додаткові заходи щодо зміцнення паспортного режиму в Кримській області», яка узаконила адміністративні виселення з будинків і «видалення» непрописаних сімей із Криму.

Наприкінці 1970-х – першій половині 1980-х рр. кримськотатарський рух переживав складний період. Були заарештовані й засуджені чи не всі найбільш впливові його діячі – Мустафа Джемілєв, Решат Джемілєв, Роллан Кадиєв, Ельдар Шабанов, Юрій Османов і багато інших.

Айше Сеїтмуратову під загрозою арешту «видавили в еміграцію», де вона доклала чимало зусиль, щоб ознайомити зарубіжну громадськість із національною проблемою кримських татар.

Похорон ветеранів руху Бекіра Османова в Криму (травень 1983 р.) і Джеббара Акімова в Узбекистані (липень 1983 р.) вилилися у справжні політичні маніфестації.