Тема 4. Кримськотатарська революція 1917–1919 рр. в умовах гострої суспільно-політичної боротьби, змін політичних режимів у Криму і війн
У Російській імперії перенапруження під час Першої світової війни загострило до краю суспільно-політичні, соціальноекономічні та міжнаціональні суперечності. В результаті 23 лютого (8 березня) 1917 р.* розпочалася Лютнева революція. Цар зрікся престолу. У Петрограді виник Тимчасовий уряд, який мав довести державу до Всеросійських установчих зборів. Керувати Таврійською губернією нова влада замість губернатора призначила губернського комісара – кадета М. Богданова. У містах і повітахбули утворені комітети громадської безпеки, які підтримували новий уряд. Навесні у містах та інших населених пунктах Криму створюються ради робітничих і солдатських депутатів, а влітку-восени 1917 р. – ради селянських депутатів. Більшість у них складали російські соціалісти-революціонери і соціал-демократи. У національному питанні ради часто займали великодержавну позицію. Так,наприклад, навесні 1917 р. Сімферопольська рада робітничих і солдатських депутатів не прийняла до своїх лав представників кримських татар.
До 1918 р. в Криму використовувався старий стиль. Пізніше, за різних політичних режимів міг використовуватися як новий (Григоріанський календар), так старий стиль (Юліанський календар), а іноді й обидва одразу.
Таврійська губернія на поч. 1917 р. складалася з двох частин: великої, аграрної і заселеної переважно українцями материкової частини (Дніпровський, Мелітопольський і Бердянський повіти), і меншої, поліетнічної, з високим рівнем урбанізації, Кримської. У 1917 р. в Криму проживало 808,9 тис. осіб 35 національностей, із них кримські татари складали 26,8 %, або 217 тис. осіб, росіяни та українці – 399,8 тис. осіб, або 49,4 % (під час перепису їх не розділяли, орієнтовно із них українців було до 100 тис. осіб), євреї – 68,2 тис. осіб (8,4 %), німці – 41,4 тис. осіб (5,1 %), греки – 20,1 тис. осіб (2,5 %), вірмени – 16,9 тис. осіб (2,1 %), болгари – 13,2 тис. осіб (1,6 %), поляки – 11,8 тис. осіб (1,5 %), караїми – 9 тис. осіб (1,1 %).
Оскільки у багатонаціональній Російській імперії, де росіяни складали менше половини населення, більшість народів зазнавала дискримінації, то національне питання було однією із пекучих проблем. Із початком революції 1917 р. була скасована низка національних і релігійних обмежень, запроваджено демократичні свободи, що створило умови для східноєвропейської «Весни народів» – на постімперському просторі розгорнулися національні рухи та революції, як, наприклад, Українська, Фінська. Масштаб кримськотатарського руху, утворені ним інституції у 1917–1919 рр. та інші ознаки дозволяють виокремити серед суспільно-політичних процесів у Криму і Кримськотатарську революцію.
Її основними причинами були:
1) політичне безправ’я кримськотатарського народу;
2) соціальний гніт – більшість кримських татар проживала на селі, а 60 % кримськотатарських селян були безземельними, що перевищувало середній кримський показник у 1,5 рази. З 1783 р. обсяг земель, які перебували у їхній власності, зменшився у 4 рази (на поч. ХІХ ст. кримські татари володіли 600 тис. десятин казенної землі, а за сто років – лише 145 тис.);
3) релігійне пригноблення – провідні структури мусульман Таврійське магометанське духовне правління (ТМДП) та Особлива комісія з вакуфів, яка розпоряджалася значними матеріальними ресурсами, були частиною МВС Росії та формувалися під повним контролем імперії (за час перебування в імперії обсяг вакуфних земель скоротився майже у чотири рази);
4) русифікація, загроза збереженню етнонаціональних традицій та культурного спадку, потреба подолати культурно-освітні проблеми – велика частина кримських татар залишалася неграмотною, а в цілому за рівнем освіти корінний народ перебував, за даними перепису 1897 р., в середині списку етнічних спільнот Криму.
Кримськотатарська революція розпочалася з утворення 25 березня 1917 р. у Сімферополі Тимчасового мусульманського революційного комітету (ТМРК) на загальному зібранні Кримського мусульманського благодійного товариства. Вона швидко набула масовості – вже 7 квітня 1917 р. у представницькому Всекримському мусульманському з’їзді, скликаному ТМРК, взяло участь орієнтовно 2 тис. учасників, що становило майже 1% кримських татар. Його делегати вперше в історії Криму і Росії обрали демократичним шляхом Таврійського муфтія, а замість скомпрометованого ТМДП – Тимчасовий Кримсько-мусульманський виконавчий комітет (ТКМВК, або Мусвиконком). Останній став керівним центром кримськотатарського національного руху. До його складу увійшли переважно представники «молодотатар». Вони відтіснили на другі ролі мурз і консервативне духовенство й очолили національну революцію.
Першим демократично обраним муфтієм став громадськополітичний діяч, письменник Номан Челебіджіхан, який отримав юридичну і богословську освіту в Туреччині, здобував вищу юридичну освіту в Росії, а на момент обрання був мобілізований до армії. Комісаром Особливої вакуфної комісії обрали його соратника Джафера Сейдамета, який отримав освіту у Туреччині та Франції, і також був мобілізований. Всекримський мусульманський з’їзд оголосив передані мусульманами на релігійно-благодійні цілі майно і кошти – вакуфи – власністю не духовенства, а всього кримськотатарського народу. В Криму вони складали 87,6 тис. десятин землі, значні суми, 1,5 тис. будинків і крамниць. Таким чином, кримськотатарський національний рух отримав фінансову базу для діяльності.
Вже з весни 1917 р. Мусвиконком реалізовував на практиці національно-культурну автономію: в його руки перейшли не тільки релігійні, а й політичні, освітні, фінансові та інші справи кримських татар. Він був визнаний Тимчасовим урядом і перебував у Мусвиконком на першому етапі ставив такі завдання:
1) об’єднання кримськотатарського народу, організація місцевих комітетів і підготовка татар до Всеросійських установчих зборів;
2) реорганізація духовного правління і управління вакуфами;
3) корінна реформа шкільно-виховної справи кримських татар.
З весни 1917 р. він приділяв увагу також військовому питанню. Уже влітку 1917 р. Мусвиконком спирався на 126 мусульманських комітетів у селах, волостях, містах та повітах, кілька молодіжних, жіночу та інші громадські організації, а також новопосталу Татарську партію. Його позицію відображали нові газети «Голос татар» і «Міллет». Кримські татари брали активу участь у загальноросійських заходах мусульман. Вплинув на формулювання завдань кримських татар І Всеросійський мусульманський з’їзд у Москві, що відбувався у травні 1917 р. Його делегати, у тому числі від кримських татар, висловили прагнення перетворити Росію на демократичну федерацію національно-територіальних державних утворень.
Свої політичні ідеали і бачення майбутнього Криму кримськотатарським лідерам доводилося реалізовувати у політичній боротьбі з російськими соціалістами і лібералами, які домінували у радах і ліберально-демократичних органах влади, а також мусульманськими консерваторами-традиціоналістами. Реформи Мусвиконкому завдавали удару по престижу та матеріальних інтересах тієї частини духовенства і дворянства, які контролювали до революції ТМДП та вакуфи. Кримськотатарські революціонери прагнули модернізувати національну спільноту, а значить, подолати чимало традиційних уявлень і способів дії. Це викликало несприйняття, а іноді – ворожість частини консервативно налаштованих мусульман. Реакціонери навіть звинувачували Мусвиконком та його лідерів у безбожництві, підриві моралі та релігії.
З організаціями українців Криму у кримських татар вже у перші місяці революції встановилися партнерські відносини. Так, наприклад, у червні 1917 р. українізовані частини Сімферопольського гарнізону привітали утворення татарського батальйону. У липні 1917 р. на перших демократичних виборах до Сімферопольської міської думи українсько-мусульманський список набрав 9%.
Українська діячка із Сімферополя, перша жінка, нагороджена державною відзнакою УНР, Х. Пекарчук згадувала, що у 1917 р.«співпраця з татарами була якнайкраща».
У липні (серпні) 1917 р. стався конфлікт з російськими органами влади, які арештували муфтія за підозрою у держзраді. Через масові протести кримських татар, підтримані українськими та іншими організаціями, Н. Челебіджіхана швидко відпустили. Кримськотатарські організації почали вимагати відставки комісара М.Богданова, оскільки губернська влада вимагала притягнути муфтія до відповідальності за його звернення до солдат татарського батальйону залишитися в Криму.
Тоді ж, на початку серпня 1917 р., члени ТКМВК Д. Сейдамет і А. Озенбашли провели переговори в Києві з керівництвом Української Центральної Ради (УЦР) і Генерального Секретаріату України.
Представницька делегація кримських татар на чолі з Д. Сейдаметом взяла участь у вересні 1917 р. в Києві у З’їзді народів-федералістів, ініційованого УЦР, для об’єднання зусиль національних рухів зі створення федеративної демократичної Росії. Цей з’їзд відіграв важливу роль у визначенні тактики і стратегії кримськотатарського руху у 1917 р. Учасники форуму, зокрема, закликали провести національні установчі збори до всеросійської конституанти. Мусвиконком 9 жовтня 1917 р., після звіту кримських делегатів з’їзду, ухвалив попередню постанову про скликання національних установчих зборів – Курултаю.
14–15 жовтня 1917 р. на делегатському з’їзді кримських татар вибори національної конституанти було призначено на листопад, а також обрано кандидатів на Всеросійські установчі збори.
Восени 1917 р. стали наочними результати роботи ТКМВК у сфері освіти і культури. На початок вересня 1917 р. вже 2/3 вчителів витримали іспит і отримали свідоцтво вчителя початкового мектебу. За постановою ТКМВК, з 1 жовтня 1917 р. мали відкритися у кожному повіті Криму для кримських татар по одному «рушдіє» (училищу), при них – по одній взірцевій початковій школі, а у кожній волості – по одній нижчій початковій школі. У Сімферополі відкрилася приватна кримськотатарська дівоча прогімназія, деякі інші навчальні заклади, вдалося також замінити директора Сімферопольської російсько-татарської вчительської школи і розпочати її реформування.
У вересні 1917 р. Мусвиконком вирішив створити першу національну музейну установу і призначив директором кримськотатарського національного музею у Ханському палаці художника та науковця У. Боданинського. 3 (16) листопада 1917 р. у Бахчисараї відбулися знакові події – відкриття кримськотатарського національного музею в Ханському палаці, інституту імені Менглі Герая в історичній Зинджирли-медресе, вчительської семінарії імені І.Гаспринського та кримськотатарської художньо-промислової школи в «Орта медресе». На урочистому відкритті музею були тисячі людей, а Н. Челебіджіхан порівняв кримські народи з квітами і заявив, що завдання Курултаю «зробити з них один чудовий букет, перетворити Крим на культурну Швейцарію».
Більшість політичних сил Наддніпрянщини і Криму сприйняли негативно більшовицький переворот у Петрограді 7 листопада 1917 р. Вакуум легітимної влади у центрі призвів до природного прагнення окраїн колишньої імперії рятуватися власними силами. 20 листопада 1917 р. УЦР проголосила Українську Народну Республіку (УНР), до складу якої мала входити, зокрема, «Таврія без Криму». Остання формула стала результатом домовленостей українських і кримськотатарських лідерів на З’їзді народів і під час подальших контактів. Керівництво УЦР де-факто визнало суб’єктом самовизначення в Криму кримськотатарський народ.
Згуртуванню демократичних антибільшовицьких сил Криму і Північної Таврії після перевороту у Петрограді заважала фігура Таврійського губернського комісара М. Богданова. Кримськотатарські лідери категорично вимагали його відставки. Українці підтримали їх, бо, як сказав голова Українського губернського виконавчого комітету Д. Андрієвський, у конфлікті цілого народу з однією особою вони не можуть не стати на бік народності. А 13 листопада 1917 р. представники кримських татар і українців утворили Кримський революційний штаб. Невдовзі Богданов залишив свій пост, а замість нього керувати губернією став комісаріат у складі представників російської, української і кримськотатарської революційної демократії – П.Біанки, П.Близнюка і А.Озенбашли. Вперше з кін. XVIII ст. представник корінного народу увійшов до складу керівництва регіону.
Мусвиконком у листопаді 1917 р. висунув гасло «Крим для кримців!», яке передбачало об’єднання кримчан всіх національностей заради недопущення анархії та гегемонії
одного народу над іншим. Кримськотатарські лідери заговорили про створення «кримської Швейцарії» як суб’єкта федерації. Мусвиконком планував провести після Курултаю Всекримські установчі збори, які мали вирішити питання про владу в Криму.
Ідею проведення кримської конституанти підтримала і Рада народних представників (РНП) Таврійської губернії – тимчасовий вищий орган управління краєм, утворений на початку грудня 1917 р. в Сімферополі на з’їзді представників земств, міст, рад, профспілок, політичних і національних організацій. Амет Озенбашли залишився у переобраному на з’їзді складі губернського комісаріату. Фактично, виникла коаліція кримськотатарських органів самоврядування і РНП.
У листопаді 1917 р. кримськотатарським діячам вдалося провести вибори до Курултаю, а на виборах до російської конституанти у Таврійській губернії отримати другий результат (11,9 % голосів виборців). 9–26 грудня 1918 р. у Бахчисараї працював Курултай як національні установчі збори. До його складу було обрано 79 делегатів, серед яких – 5 жінок. Отримання мандату законодавчого органу представницями «слабкої статі» було новим явищем для того часу. Безпрецедентним стало обрання одним із 5-ти співголів установчих зборів кримських татар Ш. Гаспринської. Найчастіше ж головував Н. Челебіджіхан.
Підсумком 18-денної роботи Курултаю стало ухвалення Кримськотатарських основних законів, які поєднали досягнення європейського конституціоналізму, мусульманського і звичаєвого права. Документ регламентував діяльність органів національного самоврядування, проголошував поділ влад, рівність чоловіка і
жінки, демократичні права і свободи та декларував Кримську Демократичну (або Народну) Республіку. У ст. 12 національної конституції йшлося про те, що питання про форму правління в краї може бути вирішене тільки крайовими (кримськими) установчими зборами, тому Курултай доручив парламенту у найкоротший термін вжити заходів для їхнього скликання. Курултай проголосив себе національним парламентом терміном на один рік, і 26 грудня 1917 р. обрав Кримськотатарський національний уряд на чолі з Н.Челебіджіханом.
Демократичну перспективу Криму, яку відстоювали Курултай і РНП Таврійської губернії, перекреслив третій центр регіональної влади – Севастопольський Військово-революційний комітет (ВРК).
Його утворили у грудні 1917 р. більшовики та їхні союзники для насадження ліворадикальної диктатури. Вони не мали шансів демократичним шляхом монополізувати владу в Криму (на виборах до російської конституанти більшовики отримали у Таврійській губернії лише 5,5 % голосів). Однак ліві радикали досягли вирішальної переваги у боротьбі за владу завдяки перетяганню на свій бік більшості матросів Чорноморського флоту (ЧФ). З допомогою зброї вони у січні 1918 р. захопили владу в Криму, розпустили РНП, Курултай, заарештували Н. Челебіджіхана (розстріляли без суду 23 лютого 1918 р. в Севастополі). Помітну роль Севастопольський ВРК і більшовизований ЧФ зіграли у встановленні лівої диктатури (радянської влади) в Україні та на півдні Росії.
Агресія більшовицької Росії проти УНР призвела до проголошення 25 січня 1918 р. ІV Універсалом незалежності УНР і до змін у ставленні української влади до кримського питання. У січні 1918 р. УЦР ухвалила закон, яким російський військовий і торговельний флот на Чорному морі оголошувався українським. І якщо на Брестських переговорах з Центральними державами УНР лише зондувала можливості контролювати кримські порти, то вже 14 лютого 1918 р. її уряд, серед умов укладання миру з Росією, записав: «Крим остається під впливом України», а весь «флот на Чорному морі належить… тільки Україні». Українська влада взяла курс на встановлення контролю над ЧФ, Севастополем та Кримом у цілому, з гарантуванням прав кримськотатарського народу. Для цього вживалися дипломатичні, політичні, військові та адміністративні заходи. 24 квітня український посол у Стамбулі офіційно заявив великому візиру про те, що Крим є інтегральною частиною УНР і що мусульманам має бути забезпечена «національна свобода».
Дії українських державних структур і кримськотатарського національного руху щодо статусу Криму навесні 1918 р. набували конкурентного характеру. Кримськотатарські лідери продовжили лінію на пошук союзників і протекторів у тюрко-мусульманському просторі. У грудні 1917 р. вони звернулися з листом про допомогу до великого візира Туреччини Талаат-паші. Тоді його не дуже зацікавили проблеми кримських татар. Але зміна геополітичної ситуації на початку 1918 р. призвела до спроб направити турецькі війська в Крим, які не були реалізовані через спротив німців. У лютому 1918 р. представники кількох мусульманських організацій Росії вимагали, на жаль, безрезультатно, звільнити з-під варти Н. Челебіджіхана. Навесні 1918 р. в Одесі було сформовано Шуро (Раду) представників мусульманських громадських організацій із звільнення Криму. Влада УНР не дала дозвіл на перехід із Румунського фронту через південь України в Крим І Мусульманському корпусу, а у квітні 1918 р. направила туди частини Окремої Запорізької дивізії Армії УНР із завданням зайняти Севастополь.
Одеське Шуро висловило проти цього протест.
До 1 травня 1918 р., в результаті дій українських та німецьких військ і кримськотатарських повстанців, проголошене у березні більшовиками і лівими есерами ефемерне державне утворення – Радянська Соціалістична Республіка Тавриди – впало, а Крим був очищений від лівих радикалів. Кримська група Армії УНР під тиском німецьких вояків була змушена залишити територію півострова. Командувач кайзерівськими військами в Криму генерал Р. Кош пояснював це тим, що згідно з ІІІ Універсалом Крим не входить до складу УНР. 29 квітня 1918 р. ЧФ підняв українські прапори, але німецькі війська продовжили наступ. Тому деякі кораблі вийшли у Новоросійськ. Більша частина флоту лишилася в місті під синьо-жовтими стягами. Проте вже на початку травня 1918 р. моряки на більшості кораблів змушені були їх спустити на вимогу окупаційної влади.
У травні 1918 р. остання визнала право організації крайової влади за Курултаєм, який відновив свою діяльність. Кримськотатарський парламент взяв курс на суверенізацію Криму і призначив на посаду кримського прем’єр-міністра Д. Сейдамета, але через спротив представників російського політикуму кримськотатарським лідерам не вдалося створити крайовий уряд.
29 квітня 1918 р. в Києві відбувся державний переворот і замість УНР постала Українська Держава на чолі з гетьманом П.Скоропадським. Новий режим взяв твердий курс на приєднання Криму і надання йому автономії.
У травні-червні 1918 р. гетьман та його уряд вживали дипломатичні заходи для цього, окрім того у кримські повіти були призначені старости Української Держави.
Влада Німецького рейху ще не вирішила остаточно, що робити з Кримом: колонізувати, утворити протекторат, віддати під контроль одній з причорноморських держав. Тому вони намагалися «законсервувати» ситуацію та ініціювали створення крайового уряду на чолі з генерал-лейтенантом, екс-командиром І Мусульманського корпусу, литовським татарином Сулейманом Сулькевичем.
Цей кабінет не мав міжнародного визнання, проводив авторитарну політику, підтримував засади ринкової економіки, спирався на вузьку соціальну базу. У своїй декларації 25 червня 1918 р. перший Кримський крайовий уряд заявив про намір зберігати самостійність Криму до з’ясування його міжнародного становища, що суперечило курсу Української Держави на його приєднання. Це невдовзі викликало митну війну з гетьманатом і погіршило життєві умови кримчан.
Кабінет С. Сулькевича складався із представників мусульман, росіян і німців Криму. Це був єдиний уряд Криму у постреволюційні роки, який офіційно визнав національно-культурну автономію кримських татар і надавав підтримку органам національного самоврядування.
У липні 1918 р., з метою отримання позики для Криму та офіційного визнання крайового уряду, до Берліна виїхали міністр фінансів В. Татіщєв і міністр закордонних справ Д. Сейдамет. Останній без санкції уряду Сулькевича передав керівництву Німеччини меморандум за підписами керівника національного уряду А. Хільмі та голови Курултаю А. С. Айвазова про необхідність перетворення Криму на нейтральне ханство під протекторатом Німеччини і Туреччини, створення татарського уряду «з метою цілковитого звільнення Криму від панування і політичного впливу росіян». Документ не знайшов підтримки у кайзерівському рейху, але викликав кризу в уряді С. Сулькевича і кримськотатарському парламенті.
Цей меморандум лідерів правого крила національного руху не був схвалений Курултаєм, а тому загострив протистояння всередині кримськотатарського політикуму – восени 1918 р. із парламенту вийшла група лівих депутатів, яка вступила до лав більшовиків, пішов у відставку голова національного уряду А. Хільмі.
Восени 1918 р. Курултай назвав появу меморандуму про створення ханства «авантюрою» кількох осіб, засудив його зміст, оскільки він суперечив Кримськотатарським основним законам, і створивслідчу комісію для з’ясування обставин його появи.
У вересні–жовтні 1918 р. велися переговори між урядами гетьмана Скоропадського і Сулькевича про умови входження Криму до складу Української Держави. На вимогу України до переговорів були залучені й кримські татари. Проте позитивного результату досягнуто не було. Восени 1918 р. Курултай наполягав на скликанні Кримського парламенту з установчими функціями.
В листопаді 1918 р., після поразки Німеччини, на зміну пронімецькому кабінету С. Сулькевича прийшов проросійський Кримський крайовий уряд Соломона Крима, в якому не було жодного кримського татарина, а більшість складали кадети. Тоді ж у Кримуз’явилися війська Добровольчої армії А. Денікіна й Антанти.
У січні 1919 р. Парламентське бюро Курултаю затвердило «Положення про культурно-національну автономію кримських мусульман». Документ проголошував, що мусульмани Криму «користуються повною автономією у всіх справах, пов’язаних із внутрішнім побутом і релігійними поглядами».
До них були віднесені: релігійні, культурно-просвітницькі, управління вакуфнимимайном і капіталами, самооподаткування, громадське піклування і народне здоров’я, судові та опікунські. Вищим органом автономного управління у внутрішніх і зовнішніх справах мав бути національний парламент – Меджліс Мебусан, обраний татарським населенням Криму на три роки шляхом демократичних виборів. Виконавча влада мала належати раді директорівкримськотатарської національної директорії. Національним гербом визнавалося зображення «Тарак Тамгаси» (знак династії Гераїв), а прапором – полотнище світлоблакитного кольору із зображенням національного герба у верхньому куті біля древка.
Ще наприкінці 1918 р. виникло напруження між проросійською владою і органами національного самоврядування кримських татар, які, зокрема, виступали проти призову мусульман до Білої армії, за нейтралітет у війні білих з червоними і загалом мали дуже різні політичні позиції. На початку 1919 р. білі починають утиски органів кримськотатарського самоврядування.
У лютому 1919 р. керівники парламентського бюро С. Хаттатов і національного уряду С. Місхорли звернулися за допомогою до Азербайджану, просили сприяти у встановленні контактів із Великобританією та повідомили про направлення на Паризькі мирні переговори Д. Сейдамета для захисту самостійності Криму. Проте останньому не вдалося потрапити до Франції.
23 лютого 1919 р., у день національного трауру за вбитим лівими радикалами муфтієм Н.Челебіджіханом, у Сімферополі за розпорядженням Кримського крайового уряду пройшли обшуки в приміщеннях Директорії, парламентського бюро та його членів, редакціях газет «Міллет» і «Крим», були вилучені документи, печатки, штемпелі. Ці дії викликали протести кримських татар по всьому Криму.
У лютому 1919 р. завершилися вибори до парламенту другого скликання – Меджліс Мебусану. Переконливу перемогу на них отримала партія «Міллі фірка» на чолі з С. Хаттатовим (ймовірно, колишня «Татарська партія», яка у 1918 р. змінила програму та оновила склад): із 45 депутатів національного парламенту 35 були висунуті цією партією, на частку лівих і правих лишалося лише 10 місць. Це могло свідчити, що, попри всі випробування останнього року, кримським татарам вдалося зберегти досить високий рівень консолідації. Засідання новообраного парламенту мало відкритися 1 березня, але через тиск крайового уряду сталася затримка.
4 березня 1919 р. у Сімферополі розпочав роботу Меджліс Мебусан. Він пропрацював орієнтовно тиждень. Делегати заслухали річний звіт голови Кримськотатарської національної директорії С. Місхорли, який здебільшого зосередився на фінансових питаннях, розробили проєкт реформи духовенства з метою обмежити його функції релігійними обрядами. Доповідача обрали головою парламенту.
Ймовірно, тоді ж обрали новий склад національного уряду на чолі з С. Хаттатовим і затвердили положення про культурнонаціональну автономію мусульман Криму.
Але вже у квітні 1919 р. більшу частину Криму захопили більшовики. Вони проголосили Кримську Соціалістичну Радянську Республіку, яка де-факто була частиною РСФРР, мала територіальний статус, але помітну увагу приділила кримськотатарському фактору. Очевидно, були зроблені висновки із боротьби на межі 1917–1918 рр. і повстання кримських татар у квітні 1918 р. Також більшовики намагалися використати Крим для просування світової революції на мусульманський Схід і насамперед у Туреччину. У Тимчасовому уряді КСРР було п’ять кримських татар (серед них вихідці із лівої фракції Курултаю, а тепер члени Російської комуністичної партії (більшовиків) (РКП(б)), значна увага приділялася пропаганді кримськотатарською мовою, і хоча Меджліс Мебусан не збирався, але домінуюча у ньому партія – «Міллі фірка» – продовжила відкриту діяльність.
Вже у червні 1919 р. денікінці захопили весь Крим і відновили Таврійську губернію. Кримськотатарський національний уряд та газета «Міллет» також відновили свою діяльність. На шпальтах останньої у серпні 1919 р. так формулювалося кредо національного руху: «Ми не є ані більшовиками, ані монархістами, ані кадетами, ані октябристами, а є лише народниками. Ми прагнемо завоювати наші права і здійснити наші національні бажання». Але після звернення партії «Міллі фірка» до Денікіна щодо визнання національно-культурної автономії кримських татар, той наказав заборонити діяльність кримськотатарської директорії. Цього вимагали від білих і консервативні представники мурз і духовенства.
Губернатор Таврійської губернії М. Шиллінг 9 серпня віддавнаказ закрити Кримськотатарську національну директорію і відновити Таврійське магометанське духовне правління, яке існувало до революції. На посаді в. о. муфтія і голови ТМДП було поновлено С. Кипчакського, яку він залишив під тиском мусульман на початку революції. Вакуфне майно передали відновленій Особливій комісії з вакуфів. Ці події можна розглядати як насильницьке переривання зовнішніми силами Кримськотатарської революції.