2. Зародження кримськотатарської державності

Золота Орда на початку XV століття була вже не жорстко централізованою державою, а конгломератом більш-менш самостійних областей (зокрема Криму). Першою з причин цього можна назвати послаблення особистої влади правителів, які засідали в столиці. Друга причина полягала у складності управління віддаленими регіонами імперії. По-третє, в регіонах формувалися власні правлячі еліти, які намагалися перебрати владу на місцях. До цього можна додати і політичні кризи через боротьбу за престол між одразу декількома претендентами. Всі вони прагнули захопити Сарай – символ повної влади над імперією – тож у цьому місті часто мінювалися правителі.

Уже в цей час простежується відносна «самостійність» Криму, його окремішність від золотоординської імперії. Якщо для поволзьких народів Золотої Орди джерелом мусульманської культури стала Бухара в Середній Азії, то для півострова це була Анатолія (Східна Туреччина).

Важливо відзначити і унікальність розташування Криму. Тут проходив найважливіший з торгових шляхів – Великий шовковий – з Китаю до Генуї і Венеції.

Ці обставини сприяли економічній стабільності Кримського улусу. Найчастіше ті претенденти на трон Золотої Орди, які зазнали невдачі у столиці, вирушали в Крим для того, щоб накопичити матеріальні, людські ресурси і з новими силами знову намагатися захопити владу в Сараї. Такі процеси лягали важким тягарем на населення Криму.

Іноді саме кримська земля ставала центром запеклих боїв за ханський престол. Так, наприклад, якщо ще в XIV століття місто Кирим за красою і могутністю порівнювали з Каїром і Дамаском, то на початку XV століття усі мандрівники, які побували тут, писали про його занепад. Такими були результати довгих ординських міжусобних війн.

Отже, бажання вийти з боротьби за Сарай та зберегти надбане торгівлею багатство наштовхнули частину еліт Криму на сміливий і рішучий вчинок – відокремлення від Золотої Орди. Еліту складали аристократичні династії, найвпливовіші та найшановніші люди на кримському півострові. Старі ординські роди Мангитів і Кіятів виступали за збереження чинного порядку, натомість нові кримські роди Ширинів і Баринів прагнули більшої самостійності.

Намісники-еміри Кримського улусу були представниками ханської влади і волі Сараю на півострові. З кінця ХІІІ століття їхня влада в улусі стала спадковою. Вважається, що першу спробу відділення Криму від Золотої Орди здійснив Таш-Тимур – нащадок Чингісхана.

У 1395 році він проголосив себе ханом Криму, але його самостійне правління продовжилось лише декілька років. Після невдалих спроб добитися незалежності від Золотої Орди Таш-Тимур вирушив до Великого князівства Литовського, де, ймовірно, і прожив до кінця своїх днів.

Хоча перша спроба від’єднатися була невдалою, діти Таш-Тимура – ДевлетБерді та Гіяс-ад-дін – продовжили справу батька. Проти синів Таш-Тимура виступив один із золотоординських  ханів Улу-Мухаммед. У цих довгих і кровопролитних війнах загинув Гіяс-ад-дін, а Девлет-Берді все ж став правителем Криму.

Здається, Девлет-Берді вчинив велику помилку, переоцінивши свої сили і вирушивши до Сараю, щоб заволодіти усією державою. Йому вдалося захопити столицю на певний період, після чого він був убитий. Півостровом знову почали правити із Сараю.