Тема 2. Порушення прав людини в Криму, порушення прав кримськотатарського народу

Кримські татари не підтримали незаконну окупацію Криму РФ, псевдореферендум та порушення українського державного суверенітету. У зверненні 28 лютого 2014 р. глава Меджлісу Р. Чубаров вказував, що у Меджлісі «не визнають новий кримський уряд і вимагають від військових повернутися в гарнізони з вулиць Сімферополя», і зазначав, що «всі дискусії щодо состунків між Україною і Росією повинні перейти на дипломатичну ниву, замість офіцерів і солдат мають говорити дипломати».

У лютому 2020 р. в заяві Меджлісу йшлося, що «шість років тимчасової окупації Криму не зломили волю кримськотатарського народу і значної частини жителів Криму різних національностей. Вони залишаються вірними українській державі і відданими своїй землі, організовуючи мирні ненасильницькі акції опору російським окупантам».

Від початку окупації кримські татари піддаються репресіям з боку російської влади.

У травні 2014 р. лідеру кримськотатарського народу М. Джемілеву РФ заборонила в’їзд до Криму.

3 травня 2014 р. майже 5 тисяч кримських татар узяли участь у мирній акції із зустрічі Джемілєва в Криму. На заваді його в’їзду стала військова техніка РФ. Колона кримськотатарських активістів та активісток попрямувала до пункту пропуску пішки. Після цього відбувалися переслідування учасників цих подій, п’ятьох кримськотатарських активістів звинуватили в нападі та застосуванні сили до бійців колишнього українського спецпідрозділу «Беркут», ще близько 100 кримських татар було оштрафовано. Затримували кримських татар, які вийшли на траси у Феодосії, Євпаторії, Сімферополі, Красногвардійському районі та інших регіонах на знак підтримки акції.

Через рік після мітингу за єдність з Україною 26 лютого 2014 р. російські окупанти відкрили кримінальні справи проти кримських татар – учасників мітингу. Кримінальні справи отримали назву «Справа26 лютого». Загалом було заарештовано семеро, але кількох осіб було обвинувачено без арешту. Члена Меджлісу Ахтема Чийгоза у 2017 р. було засуджено до 8 років колонії. Завдяки постійному міжнародному резонансу Чийгоза та Ільмі Умерова, другого заступника голови Меджлісу, якого також було ув’язнено за заперечення законності окупації, було звільнено російською стороною.

26 квітня 2016 р. в Росії Меджліс кримськотатарського народу був визнаний екстремістською організацією, бо він нібито вів антиросійську діяльність на догоду Заходу. Судова справа містила кілька томів у дусі радянського режиму 1930-х рр. Показово, що ще 18 квітня того ж року Міністерство юстиції Росії внесло Меджліс у перелік громадських об’єднань, діяльність яких припинена у зв’язку зі здійсненням ними екстремістської діяльності. На так звану судову заборону Меджлісу наражається й система національного самоврядування – це і делегати Курултаю, загалом 350 осіб, і члени 370 регіональних меджлісів.

19 квітня 2017 р. з’явилося Рішення Міжнародного суду ООН у справі за позовом «Україна проти Росії», що стосується порушення Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації у Криму. Суд закликав відновити діяльність Меджлісу, раніше незаконно визнаного «екстремістською організацією» та забороненого окупаційною владою, та припинити тиск на національні меншини в Криму. Справа триває й досі.

В оцінках міжнародних організацій, зокрема у доповідях Управління Верховного комісара ООН з прав людини, висвітлено «випадкизалякування правозахисників, придушення інакомислення та винесення вироків у кримінальних справах проти кримських татар за ймовірне членство в релігійних мусульманських групах, заборонених у Російській Федерації». Незгодні з політикою російської влади наражаються на небезпеку: відбуваються вбивства, насильницькі зникнення, викрадення людей. У березні 2014 р. був викрадений та вбитий Решат Аметов, який першим мирно виступив проти окупації Криму (18 травня 2018 р. посмертно йому було надано звання Героя України).

24 травня 2016 р. зник член Бахчисарайського міського меджлісу, член виконкому Всесвітнього конгресу кримських татар Ервін Ібраїмов, його не можуть знайти й досі.

23 листопада 2017 р. під час затримання російським спецназом за надуманими звинувачуваннями було фактично вбито активістку,ветерана кримськотатарського руху Веджіє Кашка – вона померла на шляху до лікарні.

Станом на червень 2020 р. в Криму утримуються 94 українських політв’язнів, із них 70 – це кримські татари; тривають обшуки й арешти, переслідування незгодних, відкриваються нові кримінальні справи. Кримські татари звинувачуються у «екстремізмі», їх покарання передбачено за заперечення «російського статусу Криму», участь в релігійних, громадських організаціях, діяльність яких забороненав РФ, та участь в «несанкціонованих» мітингах і демонстраціях.

У Криму обмежується свобода слова. Так, 1 квітня 2015 р. завершився період перереєстрації ЗМІ на окупованій території. Якщо на початок 2014 р. в Криму було зареєстровано понад три тисячіЗМІ, то в результаті «російської реєстрації» їх залишилося 250. 231з них – це перереєстровані місцеві видання, 19 – російські ЗМІ, якінещодавно розпочали свою роботу на півострові. Але впливовікримськотатарські медіа не були перереєстровані, зокрема телевізійний канал ATR, редакція якого була змушена переїхати до Києва.

У Криму громадян України фактично примусили до набуття громадянства РФ. Не отримавши російський паспорт, людина не могла б жити та працювати в регіоні, отримувати повноцінну медичну допомогу. Україна наголошує на «примусовій роздачі російських паспортів мешканцям окупованих Криму і Севастополя», підкреслюючи, що це елемент репресій. Примусове набуття кримчанами громадянства РФ не визнається Україною та не є підставою для втрати українського громадянства.

Росія здійснює й заміщення населення в Криму, що є злочином міжнародного гуманітарного права. Приміром, за різними оцінками, упродовж 2014-2018 рр. 140 тисяч російських громадян були переміщені до українського Криму, включно із військовослужбовцями та їхніми сім’ями. Натомість кримські татари через страх репресій покидають Крим. За різними підрахунками, понад 50 тисяч кримчан від початку російської окупації були змушені залишити свою землю, половина з них – кримські татари.