Тема 5. «Венеціанці та генуезці на Кримському півострові»

Половецький період в історії Криму можна охарактеризувати як досить спокійний. Хоча цей спокій був відносним, але він сприяв нормалізації внутрішнього становища, що своєю чергою спричинило розквіт підприємницької та господарської діяльності мешканців півострова. Чисельність жителів Криму в цей період стрімко збільшується.

У першій чверті ХІІІ ст. міста Криму відчули перший удар монгольського війська. Припав він у 1223 р. на Судак, а у 1238 р. півострів був остаточно завойований та увійшов до складу Золотої Орди.

Міста Криму визнали свою залежність, посадили у себе намісників хана, і почали сплачувати їм данину.

Не тільки азіатські кочові племена ступали на кримську землю, але й представники європейської цивілізації. Після Четвертого хрестового походу 1204 р. в Криму з’явилися венеціанці. Їхньою головною факторією стала Солдайя (Судак) – ще з часів половецького панування найбагатше із торговельних міст Криму, що далеко обігнало Херсонес.

Незабаром доходи італійських купців у Криму настільки зросли, що на їхній історичній Батьківщині задумалися про захист своїх представників. Тож у 1287 року в Судаку була заснована офіційна посада консула Венеції. У його розпорядженні перебували солдати гарнізонів, чиновники, фінансові ресурси, які надходили з Венеції. На таку посаду призначали осіб досвідчених як у політиці, так і в економіці, котрі знали як і вміли працювати заради розширення впливу Венеції та її процвітання.

Слідом за венеціанськими, після 1266 р., в Криму з’являються і торговці з Генуї.

Орієнтовно у 70-х рр. вони будують на місці колишньої Феодосії свою факторію Кафу, якій судилося стати найбільшим кримським містом. На півострові виникає справжнє «торговельне суперництво» між Генуєю і Венецією. Зрештою, жорстка торговельна боротьба, в якій використовувалися не тільки економічні, а й політичні та навіть військові сили, закінчилася перемогою Генуї – її представники поступово витіснили венеціанців за межі Криму.

У першій половині XIV ст. торгові шляхи з Європи в Азію перемістилися до берегів Чорного і Азовського морів. Крим опинився на торговельно-морехідному роздоріжжі важливих торговельних шляхів і почав відігравати важливу роль у світовій торгівлі, зайнявши центральне становище в економічному житті Чорного моря.

До Криму приходили цілі ланцюги караванів купецьких галер з Єгипту, Західної Європи, Передньої Азії. З іншого боку, тут закінчувалися тисячокілометрові сухопутні дороги із володінь Золотої Орди і багатьох азіатських держав. Східний Крим з його новими і старими містами економічно стає найбільш перспективним регіоном півострова.

Хоча населення міст підлягало італійському праву, земля, на якій стояли споруди, формально належала ханові, тож венеціанці та генуезці сплачували данину Орді. Незважаючи на це, у ХІІІ ст. нерідкими були випадки нападів і пограбувань цих міст ординськими військами. Втім, прибуток від торгівлі й місцевих промислів залишався досить значним і після сплати данини ординцям.

Венеціанці та генуезці розуміли всю важливість захисту своїх торговельних осередків на кримському півострові. У XIV ст.

на території Криму з’явилися величезні фортеці, що були обведені неприступними мурами. Герби консулів прикрашали вежі венеційських і генуезьких фортець. З часом дедалі більше генуезців та венеціанців перебиралися до Криму на постійне проживання.

Херсонес, своєю чергою, бувши здавна пов’язаним із хліборобськими степами, після того самого Четвертого хрестового походу перейшов під управління Трапезундської імперії. Тут також бурхливо розвивалася економіка.

Як і чим торгували венеціанці та генуезці в Криму? Поселення поруч з Кафою доставляли хліб, шкури та інші предмети сільського виробництва. Околиці Кафи та інші міста Криму постачали досить багато солі, за якою приїжджали російські та польські купці. Крім цього, до Кафи приставали кораблі з Пери і Константинополя з товарами із Західної Європи, а кораблі Тани привозили солону рибу, дорогоцінне каміння, шовк Леванту й Індії.

Зі Східної Європи по Дніпру і Дністру привозилися пшениця, залізо, льон; руські купці караванами через Київ, Тамань і Перекоп привозили хутра.

Сукна різного роду, особливо пурпурового і червоного кольорів, пояси, намиста, кільця та інші жіночі прикраси, леопардові шкури, хутра, шовкові й вовняні матерії, різні вироби із заліза і міді, предмети розкоші йшли в Азію взамін перлів, алмазів, прянощів, порцеляни, опіуму, шафрану, сандалового дерева, кориці, ладану і слонової кістки. Пшениця з Криму відправлялася в Константинополь, сіль і вино – в Русь або на Кавказ.

У Трапезунді, Тебризі, Персії були генуезькі консульства, які перебували в залежності від Кафи; вона ж завідувала кримськими колоніями.

Кафа була одним із найбільш розвинених у торговому плані міст. Тут шили одяг, кували залізо, виготовляли ювелірні вироби, кроїли сідла і чоботи.

Із другої половини XIV ст. далекі зв’язки Кафи поступово скорочуються, Босфорська протока втрачає своє значення як канал для західного імпорту; дедалі більше товарів йде через країниЦентральної і Південно-Східної Європи, через порти Західного Причорномор’я, через Русь.

На початку XV ст. італійська торгова система Кафи і Судака завмирає. Масштаби торгівлі італійських купців зменшуються (особливо в зарубіжних напрямках).

У цей час великою політичною могутністю і економічним процвітанням прославився Мангуп (Феодоро), що був населений готами, аланами і греками. Італійці прагнули підтримувати тісні торговельні зв’язки з цим новоствореним князівством.

Двісті років – з 1270-х до 1470-х – в Криму співіснували та активно взаємодіяли три цивілізації: православна греко-готська Херсонесу та Феодоро, католицька італо-вірменська Кафи та ісламська половецько-монгольська Солхату (Старого Криму). Між ними спалахували війни, але велася і жвава торгівля.

Генуезькі колонії, що процвітали весь цей час, загинули влітку 1475 р., коли на берегах Криму з’явилися турецькі воїни. Турки захоплювали генуезькі фортеці одну за одною. Місто Феодоро боронилося до грудня, але також загинуло. Гори та Південний берег Криму стали турецькими володіннями.

Значна частина італійців уціліла, переселившись у гори. Деякі спільноти навіть зберегли християнство та мову, але більшість, особливо на узбережжі, прийняла іслам і згодом влилася у кримськотатарський народ.