Тема 5. Кримськотатарський народ в умовах панування в Криму білих диктатур А. Денікіна та П. Врангеля

Заборона органів національного самоврядування викликала

хвилю протестів кримських татар і заяви про відмову від співпраці

з ТМДП. Денікінці оголосили, що ТМДП і комісія з вакуфів відновлені тимчасово, до видання нових правил з управління духовними справами магометан Таврії і вакуфами, і що для їхнього написання буде утворена комісія під головуванням Таврійського губернатора за участі обраних мусульманами представників. У їх двоступеневих виборах восени 1919 р. могли брати участь лише чоловіки з 25-ти років. Утім, за правління А. Денікіна ця комісія так і не зібралася.

Диктатура білих спиралася серед кримських татар на мурз та частину духовенства. Восени 1919 р. білі почали переслідувати лідерів та активістів кримськотатарського руху, частину з них арештували, у тому числі С. Хаттатова, А. Озенбашли, Х. Чапчакчі. Організаційно кримськотатарський рух продовжив існування у формі підпільної діяльності партії «Міллі фірка».

У цій ситуації тюрки не могли надати реальної допомоги, тож лідери кримських татар розмірковували у 1919 р. про можливість співпраці з УНР та більшовиками. ЦК «Міллі фірка» доручило М. Єнілєєву зв’язатися із главою Директорії УНР С. Петлюрою. У листопаді 1919 р. у Севастополі член ЦК «Міллі фірка» Абдураманов уклав угоду з представником Кримської обласної організації РКП(б) про спільну боротьбу проти Добровольчої армії. Навесні 1920 р. контакти мілліфірківців і більшовиків відновилися. На конференції Кримської організації РКП(б) у Коктебелі було ухвалено рішення «посилити контакт з татарською національною партією «Міллі-фірка», яка орієнтувалася на радянську владу». Влітку 1920 р. «Міллі фірка» направила М. Єнілєєва в Одесу для переговорів з більшовиками, але перервала їх.

У квітні 1920 р. УНР та Польща уклали Варшавську угоду та військову конвенцію і почали наступ своїх військ в Україні. Тоді ж Д. Сейдамет розпочав у Швейцарії переговори з польськими дипломатами щодо встановлення протекторату Польщі над Кримом через отримання Варшавою мандату на це від Ліги Націй. У травні 1920 р. він адресував цю пропозицію до Ліги Націй, яка відмовилася її розглядати. Влітку він направив у Крим для «Міллі фірка» нових керівників – науковця та поета Б. Чобанзаде та М. Недіма. У листопаді 1920 р. Д. Сейдамет спробував провести переговори щодо мандату на Крим з вищим керівництвом Польщі, але, зрештою, глава держави Ю. Пілсудський у дипломатичній формі порадив йому обговорити питання статусу Криму з УНР.

Режим П. Врангеля, який очолив білих в Криму у квітні 1920 р., проводив, на відміну від диктатури А. Денікіна, більш цивілізовану національну політику, хоча й без принципових змін – робота органів національного самоврядування лишалася під забороною.

У травні 1920 р. у Сімферополі у закритому режимі та під головуванням російського чиновника відбувся малочисельний Всекримський з’їзд мусульман. У його роботі взяли участь менше половини делегатів, обраних за Денікіна. На з’їзді П. Врангель закликав допомогти Російській армії. Делегати обрали комісію, яка розробила законопроєкт про самоврядування кримських татар, але його нескінченні обговорення в урядових структурах затягнулися до падіння режиму П. Врангеля.

17 листопада 1920 р. червоні захопили Крим і почали насаджувати комуністичний режим у формі всевладдя ревкомів, ЧК та репресивних органів військ. 25 листопада 1920 р. ЦК «Міллі фірка» звернувся до Кримського ревкому з пропозицією легалізувати партію та передати у її відання татарські релігійні, просвітницькі справи і вакуфи, дозволити видавати кримськотатарські газету, журнали та книги. Фактично, це була спроба утворити національно-культурну автономію під егідою партії «Міллі фірка».

Втім, 30 листопада 1920 р. Кримський обком РКП(б) відмовив їй у легалізації.