Тема 3. «Грецькі поселення. Сармати, римляни, готи»

Важко сказати, коли на кримській землі вперше з’явилися грецькі мандрівники – рибалки або купці. Однак найраніше поселення на півострові (і третє в усьому Північному Причорномор’ї) виникло приблизно у 610 році до н.е. Це був Пантікапей, що донині залишається найстаршим збереженим містом Східної Європи. Упродовж ста років у гирлах річок, у протоках виникають інші грецькі міста, зокрема, – Феодосія і Херсонес. Звідси за море вирушали товари – продукти землеробства і скотарства; у зворотному напрямі рухалися вино і прикраси.
Взаємини грецьких колоністів з місцевим кримським населенням потребують окремої уваги. Такі контакти були як стриманими і «діловими», так в деякі періоди переходили у відкриті військові зіткнення (наприклад, зі скіфами). Херсонес мав дрібний клопіт з таврами і тому залишився демократичною республікою. Натомість через загрозу кочівників у 480 році до н.е. міста на Керченському півострові об’єдналися у Боспорське царство.
Можна впевнено сказати, що економіка грецьких міст Криму була різноманітною і універсальною. Велику роль поряд із хліборобством відігравав рибний промисел. Вже до початку нашої ери дедалі більшого значення набуває вивезення шкір і вовни.

Перші римські воїни зійшли на кримську землю десь в районі нинішньої Керчі в 45 р. н.е. У цей час посланці Риму – «вічного» міста, освоювали береги Чорного моря. З приходом римлян загроза знищення грецьких поселень народами-кочівниками (сарматами, скіфами) зменшилася.
Згодом римляни, крок за кроком, оволоділи всім південним берегом Криму, тут зводилися фортеці та інші оборонні споруди.
Втім, формально їм належав лише один мис із головною фортецею Харакс. Боспорське царство було васальною державою Риму, а Херсонес зберіг незалежність.
Варто відзначити, що з приходом римлян були убезпечені від піратів торговельні шляхи, почався новий розквіт кримських міст. Можна впевнено сказати, що з руїн колись зруйнованих селищ піднімалися нові міста, розвивалася торгівля і ремесла.
Вже у II столітті тут можна було зустріти товари не тільки з Греції або Риму, але й з далеких римських провінцій, наприклад, Галлії. І покупцями були в III-V ст. вже не одні лише херсонесити, але і жителі гір, готи і таври.
Потрібно відзначити, що римляни проживали на території Криму досить довго –до IV ст. – і, звісно, не могли не зазнати впливу місцевої культури. Незабаром, після занепаду Римської імперії не всі легіонери і цивільні римляни захотіли покинути Крим. Звикнувши до цього краю, клімату і життя, чимало римлян залишилися на півострові.
Після розділу Римської імперії на Західну і Східну, остання порівняно легко поширила свій вплив на Причорномор’я, в тому числі на Крим. Тому вже в 520-х рр. нашої ери Херсонес підпорядковується Візантійському імператору. Грецькі міста Криму стали центрами для культурних зв’язків греків з народами Криму. По суті, грецькі міста-колонії Криму зіграли величезну роль у культурній історії Эвропейської цивілізації в цілому.

Одночасно з римлянами на півострові з’являються сармати.
Цей кочовий, в основному іраномовний, народ проник у Північне Причорномор’я в останні століття до н. е. Зустрівшись на кримському півострові зі скіфами, що заселяли степи, сармати вступали з ними у військові конфлікти, відтісняючи місцеве населення на південь і схід. Незважаючи на війни, були випадки укладення союзів між сарматами і скіфами.
Так, наприклад, у другій половині I ст. н. е. сармати в союзі зі скіфами вступають в запеклу боротьбу з жителями Херсонеса.
Місто було оточене скіфо-сарматським військом, становище греків стало критичним, але вони використали необізнаність ворогів із морем (бухта була блокована) і послали за допомогою до римлян.
Незабаром прибула римська армія, яка обрушилася на ворожі війська, і ті після важких боїв відступили.
У II-IV ст. триває мирне розповсюдження сарматів у гірських районах і передгір’ях Криму. Цей народ починає заселяти вільні землі, часто проникає і в старі поселення, нерідко змішуючись з місцевим населенням. Виходячи з цього, неважко здогадатися, що сарматів спіткала доля інших, великих і малих племен і народів, які опинилися в Криму в ту епоху. Вони розчинилися в місцевому населенні, не залишивши після себе пам’яток, окрім тих, які знаходять у наш час в їхніх похованнях.
У ІІІ ст. починається Велике переселення народів, яке геть змінило етнічну мапу півострова, а розпочали його германські племена на чолі з готами.
Прабатьківщиною кримських готів був Скандинавський півострів, звідки вони почали переселятися на зламі нашої ери. Приблизно в 100-200 рр. окремі готські племена рушили на південь і досягли берегів Чорного моря у 251 році.
Скандинавські прибульці зайняли насамперед північно-західний Крим. Із середини III в. там майже не залишається греків та інших місцевих жителів. Потім готські племена підкорили Боспорське царство і, використавши його кораблі, повели війну з Римом.
Серед готів, що поклонялися раніше скандинавським богам, тобто
язичників, поширюється християнство.
Після утвердження в Криму Візантії готи стали її союзниками. За імператора Юстиніана І були побудовані більшість «печерних міст» та «довгих стін» півострова для проживання готів, а ті мали виставляти бійців на захист Херсонесу. Цю територію у горах, «Область Дорі», пізніше населяли безліч народів, а руїни її столиці –Дороса, Феодоро, Мангупа – вражають до сьогодні. Готська мова звучала в Криму аж до XVIII ст.